Михайло Славинський на території власного обійстя.
Михайло Славинський з чотирирічним онуком Іванком на пасіці.
Михайло Славинський за фахом гідромеліоратор. Свого часу закінчив рівненський «водник», будував очисні споруди під Гощею, керував ПМК у Великих Межирічах, що в Корецькому районі. Тут отримав недобудоване житло, яке згодом зробив разом із дружиною Тетяною справжнім сімейним гніздом, де нині є все, що можна назвати українською мрією.
Після того, як замовлення гідромеліоративних послуг у ПМК після розпаду Союзу спочатку поменшало, а потім узагалі не було, податкова служба добила підприємство штрафами. Михайло Андрійович залишився без роботи.
Та природа обдарувала чоловіка одразу кількома талантами, і він сповна ними й скористався. У планах і в процесі виконання ще чимало проектів. Вочевидь, щоб не казали, але гени таки своє дають. Пан Михайло досліджував своє генеалогічне дерево і виявив, що вперше один із його пращурів Францішек Славинський засвітився десь на початку XVIII століття. Відзначився він при обороні Меджибіжа. А вже прадіди Михайла були майстрами на Моквинській паперовій фабриці. Були заможними, тож і обійстя мали помітні.
Пан Михайло хоч і технар за освітою, любить вивчати історію, має не одне дослідження. Але більше часу все ж приділяє домашньому господарству. Насамперед помітний в одній частині подвір’я ставок. На цьому місці свого часу була сусідська хата, яку після смерті господаря Славинські придбали. Водойма споруджена за всіма науковими канонами гідромеліорації. Тому вода тут чиста, а на Водохреща ціла юрба близьких та знайомих набиралася тут здоров’я, поганявши трохи під час купання карасів, коропів та линків.
Мелодії літа у дворі Славинських доповнює гул бджіл. Їм не треба далеко літати за нектаром, бо з ранньої весни тут цвітуть персики, груші, яблуні, 50 кущів винограду, добірна полуниця. А свої фрукти та лоза дають фантазію творити власні наливки. Та й городина, слава Богу, родить.
Помітні й всілякі прибудови з каменю. Це вже син Віктор опанував майстерність кладки з цього природного будівельного матеріалу, що й стало його професією. А на подвір’ї у Славинських така кладка створює ще й певні естетичні форми.
Маючи чимале господарство, Михайло Андрійович не полишає можливості все ж займатися колекціонуванням. Піднімаючись по сходах на другий поверх його будинку, на стінах, на полицях, які змайстрував сам господар, бачиш справжній, хоч і невеличкий, музей гончарства. Народознавець демонструє голоси дзвіночків різних мастей. Так би й слухав цю вічну клерикальну музику. А ще милують око цілі ряди глечиків, тарілок і самоварів.
Ось такі самородки живуть у наших українських селах.
Фото автора.
