На знімку: одна з вулиць поліського Заозір’я.
Село Заозір’я (Заозер’я) — одне з тих у нашому Зарічненському районі, де надто цінують і шанують землю. А відтак — і працюють на ній багато. Якщо потрібна будь-яка практична консультація з вирощування городини, то там ви її можете отримати.
Майже кожне обійстя в Заозір’ї — це окремо взяте господарство з усіма аграрними законами його ведення. Можливо, воно не підпадає під повний статус фермерського, але щось подібне таки є. Всі городні культури, різні види птиці, корови, свині, в багатьох — ще й кінь.
І окремо взята спеціалізація для всього села — морква. Цю культуру тут вирощують, як картоплю в наших селах — обов’язково. Раніше сіяли по 30—40 соток, нині менше — по 10—15 соток, або й 5. Традиція ще живе — не можуть господарі повністю відмовитися від об’ємних посівів моркви, попри трудомістку працю. І про це тут вам розкажуть у подробицях.
Поле для моркви бажано готувати з осені. Потрібно вивезти органіку (гній), розкидати і передискувати. Весною — зорати і сіяти. Сіють тут моркву спеціальною механічною машинкою, яка рівномірно викидає насіння, яку купують на базарі, на Волині. Деякі господарі площу ще й коткують, щоб вона була твердою і рівною.
Коли сходить перше зілля, його кроплять. Хтось це робить один раз, а інколи доводиться і двічі. Але більше — не можна. Тому далі — сапку в руки й рятувати посіви моркви від бур’янів. За сезон, доки морква розростеться, доводиться робити й три просапки, у виняткових випадках — і чотири. А далі — збір урожаю.
У Заозір’ї торф’яні ґрунти. Тому моркву виривають вручну, інколи використовують вила, щоб підважувати. Потім моркву чистять і розкладають у сітки. Мої співбесідники розповіли, що останній етап робіт — сортування і складання у сітки — найважчий.
Морква — це овоч не надто тривалого зберігання. Тому найкраще її продавати восени. З цим у заозірців найбільші проблеми. Був час, коли приїжджали в село і скуповували моркву машинами з південних областей України. Тоді й старалися сіяти її побільше. А потім тамтешні орендарі-аграрії стали самі вирощувати моркву і забезпечувати нею місцеві потреби ринку. Тому нині, якщо в село приїдуть якісь заготівельники і пропонують хорошу ціну, то це велика рідкість і велика удача.
Переважно здають заозірську соковиту, якісну моркву в різні заклади харчування. Потрапляє вона в Дубровицький, Сарненський райони. Ціни торік становили 3,50—4,50 гривні за кілограм — зовсім не пропорційні вкладеній ручній праці.
За низької закупівельної ціни багато господарів використовують моркву як корм для домашньої живності. Її їдять корови, коні та свині. Моркву подрібнюють корморізкою, обмішують борошном — і виходить прекрасний корм для домашньої ферми. Найкраще зберігати її у погребі. Якщо залишається цей овоч нереалізованим, то осінню господарі свиням картоплю не варять, а годують їх морквою майже до зими.
Дуже бідкаються заозірці, що нема стабільного ринку збуту на моркву та й на іншу сільськогосподарську продукцію, а також на садовину. Якби міні-заводи які були, чи заготівельники скуповували б, то людям нашим не потрібно було б на поляка трудитися, а в своєму селі, на своїй землі заробляли б. Люди нині й комбайни, й трактори покупляли, щоб працювати на землі. А збуту вирощеного немає. Не дають селянину розігнутися від землі й розправити плечі на повну силу, не дають.
Зарічне Рівненської області.
Фото автора.
