Володимир Дмитрук: «Листова поверхня буряків переважно у задовільному стані, але частина площ потребує захисту».

Возити сировину на переробку доводиться більш як за сто кілометрів

Не три-чотири, на що зійшов дехто... Цукрові буряки на цих землях не припиняють вирощувати з часів Союзу. На відміну від багатьох інших в районі, де вже забули про солодкі корені. Що дає буряківництво фермеру? Який урожай прогнозують нинішньої осені? Що нині роблять на буряковому полі?

— Обробляємо листя буряків, — розповів «Голосу України» керівник ФГ «Вищеольчедаївське» Руслан Дмитрук, — захищаємо від церкоспорозу. Плями дають знати про наявність грибків. Це захворювання найбільш шкідливе для листової поверхні. Воно не просто псує її, краде урожай. Вже раз кропили. Треба буде робити ще два проходи технікою. Використовуємо фунгіциди. Це остання операція в обробітку. Після неї залишиться чекати копання. Воно розпочнеться приблизно через півтора місяця. Від погоди залежатиме, як розвиватимуться рослини — те, що потрібно, згідно з технологією, для гарного врожаю, вони отримали. Відтепер усе в руках небесної канцелярії.

Аграрії у переважній більшості неохочі до прогнозів. Мій співрозмовник один з них. Утім, під час розмови з’ясували, що нинішній стан цукристих дає підстави припускати: на круг зберуть не менше, як торік — по 600 центнерів. «Хоча до осені ще чимало часу», — додає Руслан Дмитрук.

Висівати один гібрид ризиковано

Загалом у ФГ «Вищеольчедаївське» під буряками 170 гектарів. Нині вони нагадують зелений килим. Щоправда, з певними відтінками: в одному місці колір густо насичений, в іншому — трохи вицвілий. До того, частина листя, як каже співрозмовник, опустила вуха. Найбільше воно прив’яло на тій ділянці, що розташована біля польової лісосмуги.

— Вологу в буряків вкрали корені дерев, — каже Руслан Дмитрук. -Через це в’яне листя. В одних випадках лісосмуга рятує посіви, захищає від вітровіїв, зимою тут нагромаджуються кучугури снігу, які потім перетворюються на додаткову вологу, а в інших випадках... Щоправда, нинішньої зими снігу не було. Не «напилося» поле й пізніше. Співрозмовник згадує, що після сівби дощики випадали. Незначні і не часті. Тривалий час небо взагалі не тішило опадами. Навіть у червні-липні лише трохи зволожило верхній шар ґрунту.

Зараз волога вкрай потрібна корінцям, щоб набирали вагу, щоб листя не в’януло. Поки що стороною ходять дощі і зливи.

Є ще одна причина того, чому листя різниться забарвленням. «Навесні сіяли три гібриди буряків, — пояснив співрозмовник. — Щоб «не пролетіти» з урожаєм. Ми ж не можемо вгадати з погодою, тому мати справу з єдиним гібридом ризиковано. Купуємо різні: один стійкий до посухи, інший не боїться холодів».

Використовують насіння іноземних селекцій, бо дає більш гарантований урожай. Потенціал продуктивності закордонних гібридів дуже високий... Руслан Дмитрук згадує, як у часи Союзу на їхніх полях вирощували насіння цукрових буряків. На цьому спеціалізувався місцевий радгосп. Згадкою про нього збереглася назва. Фермер взяв її для свого господарства, змінивши лише закінчення: радгосп називався «Вищеольчедаївський», а ФГ має назву «Вищеольчедаївське».

Лани не питають ні посади, ні прізвища

Про минулі часи господарства розповів ще один співрозмовник —Володимир Дмитрук. Він був його багаторічним керівником, поступився посадою синові. Каже, зробив це після того, як Руслан закінчив батькову школу господарювання. Сам залишився у заступниках.

«Батька дотепер називають керівником, хоча в документах значиться моє ім’я, — уточнює пан Руслан. — Для нас це не має особливого значення, хто директор, а хто заступник. Поле не питає ні посади, ні прізвища, у нього інші вимоги».

До речі, раніше в селі багато десятиліть працював цукровий завод. Немає його нині. Тільки труба залишилася. Порізали уже в часи незалежності.

— Після того, як заводу не стало, господарства району почали скидати бурякові площі, — каже Володимир Дмитрук. — Ми одні з небагатьох, хто залишив буряки у сівозміні. Зберегли давню традицію села — вирощувати солодкі корені. Робити це непросто. Хто має у сівозміні буряки, знає, скільки проблем виникає з переробкою, яких втрат зазнають через доставку. Шість працюючих заводів залишилося на всю область. Буряки доводиться возити на відстань до двохсот кілометрів.

«Сто тонн цукру винна нам Моївка!»

«Вищеольчедаївське» добряче обпеклося на партнері-переробнику буряків. Раніше здавали сировину моївським цукроварам. Хоча втрачали на доставці. Завод знаходився у сусідньому Чернівецькому районі (теж Вінницької області). Туди добиратися в один кінець — добрих 50 кілометрів. Транспортні витрати ставали у чималу копієчку. Значно більших збитків виробники буряків зазнали з іншої причини.

— Сто тонн цукру нам винна дотепер Моївка! — каже Володимир Дмитрук. — На той час за таку кількість кристалів можна було виручити майже мільйон гривень. Завод уже декілька років не працює. Але ж цукор мали віддати ще до того, як його зупинили. Не віддали. Десятки разів обіцяли, а на ділі, як кажуть, обвели навколо пальця.

Фермерське господарство звернулося до суду. Позов задовольнили, зобов’язали розрахуватися з фермерським господарством. Та навіть рішення суду не вплинуло на тих, у чиїх руках цукроварня.

ФГ «Вищеольчедаївське» звернулося до виконавчої служби обласного управління юстиції. Прикро, але й там їм не допомогли. Зусилля виконавців виявилися марні. Вони розводять руками, мовляв, що від нас залежало, те зробили, а далі...

Саме тому Володимир Дмитрук наголошує: перед тим, як братися за буряки, треба знайти надійного партнера-переробника. Таким для них нині є цукрозавод у селі Жданівка Хмільницького району. З Вищеольчедаєва до заводу 120 кілометрів.

— Це дуже велика відстань для перевезення буряків, — продовжує Володимир Дмитрук. — Наш партнер це розуміє. Тому половину витрат взяв на себе. Крім того, завод надає власний транспорт для транспортування сировини. Ще одна зручність для господарства полягає в тому, що вирощені нами буряки копають заводські комбайни...

Вінницька область.

Інформація до роздумів

— У 2019 році у ФГ «Вищеольчедаївське» зібрали на круг по 600 центнерів солодких коренів. Руслан Дмитрук уточнив, що така урожайність забезпечила господарству прибуток з продажу буряків. За його словами, прибуток невеликий, але його досягли.

— Посіви буряків у нинішньому році скоротили у ФГ через дефіцит вологи в ґрунті. Уже з осені її не вистачало, тому площу глибокої оранки урізали порівняно з 2018-м.

— Затрати на гектар вирощування цукристих протягом двох останніх років не змінилися.

— Широкий спектр культур у сівозміні дає можливість сіяти цукристі по найкращих попередниках, зокрема, озимій пшениці.

Довідково

На Вінниччині найбільший порівняно з іншими областями клин цукрових буряків. Корені вирощують на 48,5 тисячі гектарів. У 2019-му врожай цукристих зібрали з площі 44,2 тисячі гектарів.

Фото Віктора ЗЕЛЕНЮКА.