В Івано-Франківській області під вирощування цукрових буряків відведено 500 гектарів. І то лише в одному районі — Городенківському. Там цю культуру традиційно сіють у дочірньому підприємстві «Обрій», сільськогосподарському виробничому кооперативі імені Шевченка, фермерських господарствах «Поточище» та «Геліос».

Налагоджений збут

«Підприємства співпрацюють із ТОВ «Радехівський цукор», мають угоди на постачання сировини з підрозділом компанії в Чорткові. На Прикарпатті Городенківський район географічно найближчий до підприємства, тож транспортні витрати окупляться. Логістика налагоджена. Буряки возять за графіком, сировину приймають із коліс», — розповів директор департаменту агропромислового розвитку Івано-Франківської облдержадміністрації Іван Андріїшин.

Районні управління АПР розформували, тож статистика базується на повідомленні керівників сільгосппідприємств. Про свої справи вони розповідають неохоче. Кожен має на те власні причини, літо — гаряча пора. Не до розмов.

Утім, коли вона не спекотна для аграріїв?! Приміром, у Чернятині в травні пройшла сильна пилова буря, що підняла із ґрунтом сходи цукрового буряку. Довелося частину полів пересівати, бо культура специфічна, внесені певні міндобрива та мікроелементи саме під неї. Дощі посприяли належному розвитку рослин та нарощуванню вегетативної маси, та їм ще далеко до тих, які є, приміром, у селі Тишківцях, у СВК імені Шевченка. Корені — десь із кулак.

Тишківський сільський голова Іван Пронич підтвердив, що цукрові буряки на майже 200 га в належному стані. СВК вирощує цю культуру щороку. Комбайн для копання коренеплодів орендують. Так само — в інших бурякосійних господарствах району.

Замість пункту — зерновий елеватор

Колись бурякозбиральні комбайни були в кожному господарстві, де вирощували солодкі корені. У 1987 році під цю культуру в районі було відведено 23 тисячі гектарів. У місцевому бурякорадгоспі та філії Всесоюзного науково-дослідного інституту цукрових буряків відточували технології вирощування гібридів — одноросткового насіння. Бо доти посіви багаторосткових сортів доводилося розріджувати.

На Івано-Франківщині працювали два цукрозаводи — Бовшівський та Городенківський. Перший давно порізали на металобрухт. У Городенці підприємство трималося довше, хоч і переходило з рук у руки. В 1997-му відбулася його реорганізація у відкрите акціонерне товариство, на чверть — державної власності. Решта акцій належала колективу та іншим громадянам. У 2000-му з ініціативи одного із кредиторів порушено провадження в справі про банкрутство заводу-боржника. А далі підприємство виключили з Держреєстру.

Такі перипетії вплинули на обсяги вирощування цукристих. У 2004 році вони займали в районі 2849 гектарів, а в 2008-му — 281 гектар. Хоч на той час господарства мали належну ґрунтообробну техніку, сівалки, оприскувачі, бурякозбиральні комбайни. Того самого року цукрозавод зупинився, а продукцію зі складів мали вивезти. Працівники, яким заборгували за роботу, запротестували. Долучилася громадськість. Десь буквально лягали на колії.

Так урятували зароблене.

У 2010-му на завод прийшов агрохолдинг, співпрацею з яким у районі дуже пишалися та покладали надію на розвиток. Місцеві аграрії навіть виділили під вирощування сировини сукупно понад 3 тисячі гектарів ріллі. Різними шляхами компанія таки утвердилася, досі ці площі й орендує. Хоч цукрових буряків майже не вирощує.

Останній сезон цукроваріння був у 2013-му, та й то ненадовго — десь зо два тижні. Хоч на модернізацію заводу нові власники брали кредити, щось наче вдосконалювали. Буряків у кагатах заготовили тоді чимало, та після спішного закриття виробництва сировину вивезли.

А далі банк, який став власником заводу через неповернення багатомільйонного кредиту, продав бурякопункт. Зараз там — потужний зерновий елеватор. Якось навіть символічно, бо район утратив славу цукрового. Натомість нарощує обсяги виробництва колосових, кукурудзи, ріпаку, сої та соняшнику, швидкими темпами розбудовує й потужності для сушіння та зберігання зерна.

Основний комплекс заводу придбала структура, що спеціалізувалася на металобрухті. Попри протести громадськості, втручання влади та правоохоронців, цінне виробниче обладнання вивезли. Решту порізали.

Примарні мрії

Збудоване в 1926 році підприємство працювало за різних часів, а не витримало спокуси приватизації. Та й не тільки. Нинішнього сільгоспвиробника вже не приманиш ідеями. Для бізнесу головне — вигода. На що є попит і збут — те й вирощують.

Тепер від бюджетоутворювального для Городенки цукрозаводу стирчить лише висока цегляна труба. Й то дивно, як її не розібрали. Бо повиривали із землі очисні споруди, бетонні плити, комунікації. На місці колишнього виробництва — цілі озера та хащі. Занепало заводське містечко, інфраструктура якого була цілком зав’язана на підприємстві.

«Вирощування цукрового буряку — прибуткова справа. Ґрунти (глибокий чорнозем) і кліматичні умови регіону із центром у Городенці сприяли тому, що копали тут до 500 ц/га солодких коренів. А тепер — і до 700—800 ц/га.

Та й поляки збудували тут завод майже століття тому неспроста. Переробкою солодких коренів у районі ще займатимуться, відновлять виробництво. Звісно, не старий завод, а за сучасними технологіями. Буряк ще покаже кулак», — висловив сподівання Іван Пронич.

Івано-Франківська область.

Фото автора.