Коли ти народилась, мені було дев’ять. Своїх яскравих спогадів не маю, але добре пам’ятаю радість батьків та їхніх друзів, обговорення, піднесення та надії, пов’язані з цією подією. Покоління моїх бабусь та дідусів теж раділо, але більш стримано, і цьому є пояснення. Народжені до Голодомору, в дитячому та підлітковому віці переживши Другу світову, проживши більшу частину життя за часів СРСР, вони теж раділи, але обережно та дуже стримано. Після настали роки випробувань, які десь з честю, як-то в авіа- та космічному будівництві чи спорті, а десь і не дуже, але як у великій родині, все проходили разом.

Ми починали вчитися ще в радянській школі та встигли побути жовтенятами. Зараз про це згадую з усмішкою, наскільки комічний та безглуздий вигляд це мало на тлі гласності, перебудови, національних ідей та Свободи, яка раптово увірвалася в щільно закупорену країну. Всяке дитинство щасливе, і моє не виняток. Перші комп’ютерні ігри, серіал «Альф», «Територія А», молода українська та іноземна музика на касетах, які заслуховували до дір і знали напам’ять, уроки іноземної літератури вже з Пікулем, Булгаковим та Гашеком. Завдяки відкриттю архівів у підручниках з історії України з’явилися розділи про Голодомор та розкуркулення, реальну, а не міфічну Другу світову, Чорнобиль. Потім була Помаранчева революція в 2004-му та Революція Гідності, анексія Криму й воєнна агресія на Донбасі.

Нашому поколінню випало жити в дуже насичений історичними подіями час. Війна, розпочато складний, тривалий та тернистий шлях до членства в ЄС, НАТО, боротьба за свою Мову, Історію, набуття незалежної Церкви. Здається, тільки ближче до твого тридцятиріччя ми почали усвідомлювати ту велику відповідальність, яка йде рука об руку зі Свободою та Незалежністю. Коли в 2014-му прийшла біда, багато хто свідомо закохався в тебе, Україно. Зрозуміли якісні риси про себе.

Утворився прошарок суспільства, яким не однаково, волонтери, добровольці, активісти та свідомі громадяни, які готові виборювати та обстоювати твій Суверенітет і Незалежність на всіх рівнях та всіма можливими і неможливими способами, іноді й ціною життя.

В 2020 році до школи підуть діти, які народились і все своє життя живуть в часи російської агресії проти України, і я маю надію, що на долю майбутніх поколінь уже не випадатимуть з такою частотою революції в країні, що ми засвоїмо історичні уроки, зробимо правильні висновки та підемо далі шляхом цивілізаційного розвитку до суспільства, де не тільки декларується, а й насправді життя людини і його якість — це є найбільша цінність.

Але за шість останніх років трапилось і багато хорошого, новітнє українське кіно та література, визнані на міжнародних фестивалях, перемоги в музичних конкурсах та спортивних змаганнях, сформована та боєздатна армія, участь ветеранів в «Іграх Нескорених», дипломатична коаліція західних країн на підтримку України, Томос, світовий тріумф «Мрії», децентралізація, було започатковано складні банківську та медичну реформи, з’явилися якісні та конкурентоспроможні українські бренди одягу, іграшок.

Мабуть, через сто років історики назвуть цей час темним, але боротьба за Свободу, Незалежність, формування громадянського суспільства та ідеалів ніколи і в жодній країні не відбувалась без крові, поту та сліз. І я згодна з тим, що Джон Маккейн, великий друг України, написав у своєму заповіті: «Америка переживе ці темні часи. Інакше б Америка не була Америкою. І вийде з цієї ганьби тільки сильнішою». Особисто я вірю. Того самого я дуже хочу побажати й Україні. Пережити і вистояти в ці скрутні та темні часи і вийти сильнішою, мудрішою, розумнішою. З днем народження тебе, Ненько!

Ірина РАДЗІВІЛ,  фахівець з досліджень.