Напередодні Дня Незалежності заступниця Голови Верховної Ради в інтерв’ю «Голосу України» поділилася своїми думками щодо внеску парламенту в скарбницю самостійності країни, як розвивалася держава протягом 29 років і які традиції святкування 24 серпня має її сім’я.

— Який перший День Незалежності в своєму житті можете пригадати?

— Мабуть, найбільш пам’ятним, але й не менш незвіданим був саме День проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року. Я добре пригадую піднесення, яке у поєднанні з тривогою, панувало в той час у Києві, Львові, інших українських містах. Добре пам’ятаю настрій батьків, який, безумовно, передавався молодшим поколінням про те, що імперія доживає лічені дні, що ми, українці, стали на шлях вільного самостійного життя. Звичайно, попри те, що система чинила спротив, що був зовнішній тиск і внутрішня турбулентність, було багато романтики, українське майбутнє видавалося безхмарним, здавалося, що Україна, маючи шалений потенціал, швидко стане частиною європейської цивілізації.

Це був незабутній час утвердження нашого синьо-жовтого прапора, який вперше вносили до Верховної Ради України, і який починав займати належні йому місця на вулицях і площах українських міст та сіл, час утвердження наших державних символів, час повернення нашої української мови. Ці емоції були і є незабутніми для мене.

Але дорогим і особливим для мене та моєї родини є, безумовно, кожен з 29 Днів Незалежності, які ми відзначали. Це не лише державне, але й важливе родинне свято.

— Які позитивні зміни сталися в нашій країні за ці 29 років? Чим можемо пишатися?

— Думаю, сам факт проголошення державної незалежності є визначальною, засадничою подією в житті України. Для мене, як для української громадянки, як для мами, як для історика, особливим і важливим є те, що Україна, попри всі складні політичні й геополітичні обставини, попри тиск і агресію з боку Москви, попри внутрішні труднощі й боротьбу, мужньо проходить складний етап свого становлення, утвердження і змужніння. Як міжнародно визнана і незалежна держава, ніколи в історії ми не були так довго незалежними. Маємо це розуміти, цінувати і усвідомлювати, яка відповідальність на усіх нас лежить.

Якщо ж говорити про зміни, то вони величезні — Україна зразка 1991 і 2020 року — це дві різні держави! Головною позитивною зміною вважаю те, що українці стали нацією. Наступна не менш важлива зміна, яка все ще перебуває на стадії становлення — це формування громадянського суспільства. Це — усвідомлення своїх прав і відповідальності. Ростуть нові покоління українців, які народилися уже за незалежної України — саме в них я бачу ту силу, з якою приходять зміни на краще.

— У законодавчому органі влади ви вже четверте скликання поспіль. За які найважливіші рішення вам особисто доводилося голосувати? Над вирішенням яких питань, на вашу думку, в Верховній Раді необхідно зосередитися нині?

— Переконана, що кожне рішення, яке приймає Верховна Рада України, є і має бути найважливішим, визначальним, бо за нами живуть і працюють громадяни, функціонує держава. Це — питання найвищої відповідальності. Мені не соромно за жодне рішення, яке я супроводжувала особистим голосуванням «за» чи «проти». Очевидно, що найбільш знаковими, складними і пам’ятними для мене були рішення, що голосувалися в час Революції Гідності, коли наша держава була у смертельній небезпеці. Я щиро пишаюся усіма рішеннями — постановами чи законами, які приймалися в парламенті для забезпечення ґендерної рівності, захисту журналістів і свободи слова, підтримки української мови як державної, в тому числі, встановлення квот для української пісні на радіо і телебаченні, просування України шляхом інтеграції до ЄС і НАТО — до них я мала безпосередній стосунок, як авторка і співавторка.

Верховна Рада України має зосередитися насамперед на прийнятті підготовлених і зрілих рішень. І кожне таке рішення має бути потрібним і корисним для українських громадян, для працівників соціальної сфери — медиків, вчителів, для української армії, для українського бізнесу.

Парламент має повернути собі контрольну функцію для забезпечення реалізації усіх рішень, які приймаються з цією метою. І це має бути контроль не заради контролю! А заради людей!

— Хоча номер і святковий, але все-таки неможливо уникнути й таких запитань: чи важко парламентаріям зі стажем знаходити спільну мову з молодими народними депутатами, які роблять тільки свої перші політичні кроки?

— Спільну мову ніколи не важко знаходити, якщо є бажання з обох боків. Ми переживали непрості етапи становлення Верховної Ради України дев’ятого скликання. Були етапи турбулентності, протистояння навіть. Але є й інші приклади. Дуже важливо, щоб рух до співпраці та порозуміння був двостороннім: молоді депутатки і депутати мають щиро бажати навчитися, а досвідчені — передавати свої знання і досвід. До мене часто приходять за порадами (усміхається) і я нікому не відмовляю.

— Ви — співзасновниця міжфракційного депутатського об’єднання «Рівні можливості». Воно діє з 2011 року і є одним із найбільших у Верховній Раді. Це свідчить про те, що довкола цієї теми просто зібралися сильні й харизматичні парламентарії, чи в нашій незалежній країні дійсно є серйозні проблеми з рівноправ’ям?

— Я часто кажу, що питання ґендерної рівності — це не данина моді, чи сучасний тренд — це базове право людини.

Це чесні й відповідальні слова.

З часу створення у 2011 році нашого міжфракційного об’єднання «Рівні можливості», його учасницями і учасниками була проведена, без перебільшення, величезна робота. Переконана, ґендерна рівність має стати світоглядом для українського суспільства, а для України — державною політикою.

Попереду — багато спільної та важливої роботи, і я надзвичайно вдячна усім колєжанкам і колегам, яких об’єднала ця тема.

— Берегиня завжди була символом нашої держави. Чи маєте якісь свої сімейні традиції до Дня Незалежності? Що можете побажати українцям у цей святковий день?

— Нашою сімейною традицією на День Незалежності є передусім вшанування нашого українського національного прапора. Наш державний стяг завжди з нами — чи святкуємо родиною вдома, чи подорожуємо. Так і цього року.

Хвилювання від державного гімну і підняття прапора є особливим. І це хвилювання — не проста емоція. Це — фундамент нашої державності, який наша родина зміцнює уже через емоції нашої доні і її уже не дитяче усвідомлення значення слова Україна.

Я дуже хочу побажати всім українцям, усім нам, швидких і реальних змін на краще — ми зачекалися на них. Щиро зичу кожному — неповторного відчуття гордості за свою Батьківщину. Це відчуття обов’язково прийде. Все залежить від нас.

З Днем Незалежності, Україно!