Це спричинило чимало суперечок із боку, насамперед, працівників самих закладів. Більшість із них просто бояться втратити робочі місця. При цьому стверджують, що мета програми — позбавити сиріт даху над головою, харчування та виховання, а величезні площі будівель, що звільняться, і територій використовувати за іншим призначенням.

Свої докази висловили експерти, які брали участь у розробленні програми

Так, за інформацією регіонального координатора проектів і програм БО «Надія та житло для дітей» Дар’ї Дощук, сьогодні в Україні працює 697 інтернатних закладів, хоча три роки тому їх було 756. На початок нинішнього року в них утримувалося 96 577 дітей. З них усього 8 % мають статус дітей, позбавлених батьківського піклування. Всі інші діти там перебувають за заявами батьків. У Дніпропетровській області 61 інтернатний заклад (45 з них — обласні), в яких перебуває 9 214 дітей.

Як зазначає фандрайзер БФ «Допомагаємо» Ольга Левченко, торік в області на інтернати було витрачено 958 мільйонів гривень. З них 10 мільйонів гривень — офіційно зареєстрована спонсорська допомога. А якщо говорити в масштабі всієї України, то торік на інтернати було витрачено практично 11 мільярдів гривень.

«Ця цифра не була б такою страшною, якби це були якісні послуги, які надавалися дітям. На жаль, це не так. Якщо перерахувати ці цифри на одну дитину, то залежно від сезону на неї витрачається від 8 500 до 26 000 гривень на місяць. Саме 26 тисяч гривень показує Міністерство охорони здоров’я — це «будинки дитини». Така інформація буде цікавою волонтерам, які дуже люблять допомагати саме таким будинкам», — каже Ольга Левченко.

Уберегти дикого птаха

Директор комунального закладу «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Добре вдома» Олена Гуржій, яка 8,5 року пропрацювала директором дитячого будинку, вважає, що дуже важливо підготувати вихованців до дорослого життя, забезпечити соціалізацію дитини. За її словами, сама інтернатна система давно себе зжила й не дає дитині можливості повної соціалізації, яку може дати сім’я. Не дає того досвіду побудови стосунків, прийняття самостійних рішень, контактування з однолітками і так далі. Це якийсь закритий простір, у якому перебуває дитина, в якому за неї вирішують усі питання. Де вона не вибирає навіть того, що їй їсти на сніданок, обід і вечерю: є система, яка це вирішує, кухарі, які приготують.

«Із глибиною цієї проблеми ми зіштовхнулися, коли почали виходити наші перші випускники. Пішовши в училище, вони почали проситися назад. Це було тоді, коли діти почали по-дурному та невиправдано гинути. У цей момент усе перевернулося. Ми зрозуміли: щось робимо не так, ця система вже непридатна, діти не можуть вижити в реаліях життя. Талановиті та розумні діти, які вступали до вузів, не могли їх закінчити — закінчували одиниці», — каже Олена Гуржій.

Випускники її інтернату не розуміли ціну грошам — система їх цьому не вчила. За санітарними нормами їм не дозволялося заходити до харчоблоку, мити посуд. Навіть унітази після себе мити не навчилися. А в сім’ях усе це норма — коли у дітей є обов’язки. А тут усе зводилося тільки до чергувань.

«Ми намагалися якось на це впливати. Наприклад, у вихідні діти щось чистили, мили, допомагали готувати, вивчали рецепти. Але інша справа, коли це постійний побут — дитина розуміє й засвоює, як це робить його мама, прийомні батьки чи опікуни, які є для нього авторитетом», — додає Олена Гуржій.

Якщо взяти пташеня дикого птаха, привчити його до годівниці, постійної подачі води та корму — воно перестане полювати. І в дикій природі просто загине.

З випускників Олени Гуржій за досить трагічних обставин пішло з життя 10 людей. Ще 12 осіб було засуджено та потрапили до місць позбавлення волі. Мало хто створив власні родини. Були й такі, чиї діти також потрапляли до інтернату — повторне сирітство.

Орієнтація — на сім’ю

Експерти упевнені: час інтернатів минув, зараз інша молодь. Дітям потрібно давати інші навички, а не просто базові: погодували, одягли, усе за них зробили. Діти повинні навчитися виживати в цьому світі. Адже інтернати створювалися після війни, коли загинула велика кількість населення країни. Тоді в них була необхідність. Але сьогодні ситуація інша. І дітей необхідно навчити бути корисними суспільству й самим собі. Щоб вони здобували хороші професії, роботу, посади, створювали сім’ї — жили так, як живуть діти із сімей. Це і є основне завдання.

Експерти вважають за необхідне розвіяти міф про те, що дітей буквально викидають із дитячих будинків, залишають без кутка й уваги. Сьогодні в області підписано програму щодо деінституалізації інтернатних закладів. Цей процес триває по всій Україні. На зміну інтернатам, де втрачена дитина, де вона не є метою й завданням закладу, де на її утримання витрачаються крихти, прийдуть інноваційні сімейно орієнтовані послуги. Їхнім завданням, перш за все, буде запобігти соціальному сирітству.

На думку Олени Гуржій, система інтернатних закладів відрізала дитину від її біологічних родичів. Не передбачалася робота з сім’єю — точно так само, як вона не передбачається в центрах соціальної реабілітації. Сьогодні дитячі притулки змінили вивіску на центри соціальної реабілітації дітей, і більше там не змінилося нічого. Залишився вихователь з режиму — як у місцях позбавлення волі. Хоча за Конвенцією інтернати до них і належать.

«І нова модель уже успішно працює. В 2011 році почався проект, до якого потрапив наш дитячий будинок. Було створено соціальний центр підтримки дітей і сімей — другий в Україні, після київського Макарівського центру. Під ці центри вже відпрацьована законодавча база. Це комплекс сімейно орієнтованих послуг. Якщо дитина потрапляє в складну життєву ситуацію — відразу йде з’ясування обставин цієї сім’ї, чому так склалося», — каже Олена Гуржій.

Уникнути соціального сирітства

У центрі п’ять відділень, спрямованих на допомогу сім’ям. Це відділення термінового влаштування дітей, куди вони потрапляють одразу, щойно трапилося нещастя. А в дитячий будинок дитина потрапляла тільки після одержання статусу й усіх судових процесів. Де вона перебувала весь цей час, скільки пережила переміщень, скільки людей залишили відбиток у її душі та свідомості? Це могло тривати до п’яти років. Але ж навіть тиждень часу, коли дитина позбавлена звичної для неї ситуації, означає травми, які можуть бути незгладимими. Фахівці центру починають працювати з дитиною відразу — у мультидисциплінарних командах.

Через його відділення пройшло більш як трьохсот дітей. І через допомогу сім’ї, роботу в громадах 42 % з них повернули до біологічної родини. Підняли батьківський потенціал, а не позбавили їх прав.

Експерти стверджують, що такі центри необхідно створювати, виходячи винятково з потреб громади. Діти можуть перебувати там дев’ять місяців. Для бюджету це ефективніше й ощадливіше, ніж утримувати дитячі будинки, які дають тільки базову послугу.

Якщо з різних причин дитина не змогла потрапити до родини, то для цих випадків у центрі ще одне відділення — малий груповий будинок. У ньому перебуває не більше 15 дітей, усього п’ять вихователів і немає обслуговуючого персоналу. Всю роботу діти виконують самостійно з ментором і наставником. Діти відвідують школу, гуртки, запрошують у гості друзів. Умови проживання дітей максимально наближені до тих інституцій, про які йдеться в законі.

Також є відділення матері та дитину. Найчастіше туди потрапляють мами, які не мають досвіду виховання дітей, організації сім’ї, побуту. Нерідкі й ситуації, коли є загроза вилучення дітей, але фахівці розуміють, що можуть урятувати родину.

Є й служба підтримки сім’ї — відділення, що працює на профілактику соціального сирітства.

«А хто ще у нас працює над цим. Подивіться на центри сім’ї та молоді, яких скоро вже не буде. ФСР (?) раніше фінансувала держава, а після того як передали місцевим радам — їх просто не стало. Місцеві громади вважають, що соціальний працівник, який працює «у полі», просто не потрібний. Голови ОТГ, міст, адміністрацій! Ці люди захищають, насамперед, вас, як органи опіки. Вони першими сигналізуватимуть про те, що в родині сталося лихо. Але сьогодні в процесі децентралізації цю професію просто знищили», — стверджує Олена Гуржій.

Так, важливі дорогі й інфраструктура. Але ми хочемо жити краще, дивимося, як живуть у Євросоюзі. А чим визначається якість життя? Соціальним захистом людей — насамперед, тих категорій, які самі не в змозі подбати про себе. Тому й працює служба профілактики.

Закрити не можна трансформувати

Дар’я Дощук наголошує, що деінституціалізація й ця реформа, насамперед, це створення якісних соціальних, освітніх і медичних послуг на місцях. Це також підготовка фахівців, які працюватимуть в цих послугах. Наступним етапом стане розширення альтернативних форм виховання для тих дітей, які з різних причин не можуть виховуватися в біологічних сім’ях. Усе це працюватиме на запобігання потраплянню дітей до інтернатних закладів. Тільки потім можна говорити про те, що під час проведення оцінки потреби кожної дитину в інтернаті розглядатиметься питання про трансформацію закладу.

«Противники реформи стверджують, що реформа полягає тільки в закритті закладу. Серед противників — персонал закладів, який боїться втратити робочі місця. Але програма має на увазі не закриття іінтернатів у Дніпропетровській області, а їхню трансформацію. Передбачає перенавчання працівників. Але ми хочемо, щоб кожна дитина ночувала у своєму домі, а не в установі», — резюмує Дар’я Дощук.

Довідка

Ухвалена в червні Програма готувалася на Дніпропетровщині два роки й розрахована до 2027-го. У підготовці брали участь служби у справах дітей, департаменти освіти, охорони здоров’я, соціальний захист, громадські організації. Це продуманий стратегічний план, який передбачає серйозне фінансування.

Цифра

Розподіл коштів усередині інтернатів має приблизно такий вигляд: 70 % коштів, що їх виділяє держава, іде на оплату праці персоналу. 40 % цього персоналу — технічний. Ще 13 % витрачається на утримання цих величезних старих приміщень, побудованих в 1960-1970-х роках. І тільки 17% використовують на харчування, одяг і ліки для самих дітей, які перебувають в інтернатах. Отже, у Дніпропетровській області на одну дитину реально витрачається від 1 150 до 2 000 гривень на місяць. Що стосується персоналу, то на 96 575 дітей, які перебувають в інтернатах України, припадає майже 60 тисяч людей обслуговуючого персоналу. Тобто, на кожні троє дітей припадає два співробітники обслуговуючого персоналу.

Думка

Олена ГУРЖІЙ:

«Інтернат — це, як правило, закрита система, у яку складно потрапити зі сторони. Є інформація про існування так званих кімнат покарань, про те, що дітей замикали в підвалах. Часто-густо випадки насильства над дітьми. І діти — без того травмовані й не соціалізовані — виходять у життя жорстокими, озлобленими, не маючи житла, не здобули достатньої освіти. Для того щоб приховати педагогічну занедбаність, дітям просто приписувалися діагнози — доводилося виривати їх з тих спецінтернатів, куди їх направляли. Це проблема існує й сьогодні».

Цитата

Дар’я ДОЩУК:

«Інтернатна система перейшла до нас ще із часів Радянського Союзу. Більшість інтернатів було побудовано в 1960-1970-х роках. Це величезні площі. Якщо всі інтернати України зібрати в одне місце, то за площею вони дорівнюватимуть місту Луцьку».

Дніпропетровська область.

Фото з відкритих джерел.