На знімку: сім’я Люшиних із міста Березне.

Як і кожна сім’я, подружжя Люшиних (у парі — вісімнадцять років) переживало різні часи: так само спиналися на ноги, як інші, працювали, економили, щоб мати власне житло. Нині глава сім’ї Віталій Григорович та його друга половинка і надійний тил Людмила Петрівна — люди успішні, які знайшли своє місце в житті. Виховують двох чудових доньок: Катерина вже студентка Національного університету імені Шевченка, опановуватиме спеціальність «право». Тобто пішла маминою стежкою, адже та за фахом юрист, нині опікується комунальним майном у Березнівській районній раді. Молодша донька Марічка — ще школярка-семикласниця, любить багато читати, фітнес, гарно малює, відвідує шкільний ляльковий театр. Обидві, звичайно, мамині помічниці.

Віталій Григорович, незважаючи на свої молоді літа, багато років пропрацював у землевпорядній сфері Березнівського району, шість з половиною років — на посаді директора державного підприємства «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою». А у 2017—2019 роках Віталій Люшин обіймав посаду голови Березнівської РДА, відтак добре знає район, його сильні і слабкі сторони, проблеми. Тому не втрималась і перевела нашу розмову в ділове русло.

Запитала, в чому він вбачає потенціал свого району.

— Він у району є, — відреагував Віталій Люшин. — На мою думку, у раціональному використанні лісу та землі, залученні інвестицій, розширенні сфери послуг. Нам потрібно робити глибоку переробку деревини, випускати з неї вироби. Не сировину продавати за копійки за кордон, а готові вироби. Отримаємо додаткові кошти, одночасно вирішивши таку важливу проблему, як зайнятість.

— А як щодо землі? — нагадую запитання.

— Потрібно завершити земельну реформу, створивши законодавчу базу для підтримки малого фермера та одноосібника, — чую у відповідь. — Нині в Березнівському районі основний користувач сільськогосподарських земель — «Західагропром», частину угідь обробляють фермери, окремі селяни. Але декілька тисяч гектарів сільськогосподарських земель все ще не використовуються, заростають чагарником і лісом. Оце і є наш резерв.

— Щодо інвесторів, то ними можуть бути місцеві мешканці, — розмірковує Віталій Люшин. — Чимало наших березнівчан виїздять на заробітки за кордон, повертаються в рідне місто вже не з порожнім гаманцем, тому намагаються заснувати хоч і невеличкий, але свій бізнес, на зразок кав’ярень, магазинчиків, тобто інвестують зароблені кошти в наше місто. Треба підтримувати таких дрібних підприємців або бодай не заважати їм.

Подружжя Люшиних різнобічно розвинене, тож із ними можна розвивати будь-яку тему. Не оминули ми і теми децентралізації, яку обоє Люшиних вважають однією з найуспішніших реформ в Україні за останні роки. Саме на неї, кажуть, люди покладають великі надії, бо якщо на місцях у громадах буде порядок, то буде порядок і в Україні. Дуже важливо, щоб у місцевому самоврядуванні були досвідчені професіонали, управлінці, які зможуть плідно працювати на благо громади.
Віталій Люшин зізнається, що їх сім’я цінує ті години, коли вони всі четверо разом: «Хоч би куди ми їхали, намагаємося бути разом. І взагалі, бути разом — нам дуже комфортно. Однак життя вносить свої корективи, — каже Віталій Григорович. — Катруся стала студенткою, ми її привітали, бо дуже пишаємось її першим маленьким успіхом у житті. З другого боку, ми, що звикли бути разом, тепер будемо в неповному складі. І від цього трохи сумно».

Люшини не приховують, що люблять Березне, їм подобається прогулюватись у вихідні чи на свята після церкви його охайними вулицями, але хотіли б, щоб у місті було ще більше затишних куточків для відпочинку.

Для себе, зізналося подружжя, хочуть, щоб усі були здорові, а для України — миру, економічних і соціальних зрушень на краще. Адже вони самі та їхні діти хочуть пожити в успішній країні і для цього готові трудитися до сьомого поту.

Рівне.

Фото із сімейного архіву.