Київський меценат Сергій Одарич біля перенесеного на нове місце погруддя письменника.

Перекидалися відповідальністю, наче циган сонцем

Це був зовсім не палац, а скромна хатина з глиняними стінами та під очеретяним дахом, де всесвітньо відомий гуморист відпочивав, надихався краєвидами дніпровських плавнів та творив свої знамениті «Усмішки». Та коли хатина біля берега річки Конки зруйнувалася через бездоглядність, можновладці все ніяк не могли відшукати гроші на її відновлення. А потім землю та базу відпочинку біля річки й зовсім передали Міноборони України, яке зацікавленості в самому існуванні знакового для Херсонщини об’єкта не виявило.

Та доки можновладці «шмарклі жували» й уникали відповідальності, знайшовся меценат, причому аж з Києва. І спільно з громадами сіл Кринки та Козачі Лагері за якихось п’ять місяців відновив будинок-музей на новому місці — трохи подалі від володінь оборонного відомства, перенісши до нього й погруддя Остапа Вишні.

Столичний бізнесмен-будівельник Сергій Одарич побачив по телебаченню сюжет про руйнацію будинку-музею Остапа Вишні, знятий херсонською репортеркою Мариною Савченко. А оскільки ще зі шкільних років був поціновувачем творчості Павла Губенка (справжнє прізвище письменника), новина зачепила за живе. Не відкладаючи справ у довгий ящик Сергій Васильович приїхав на Херсонщину, зустрівся з місцевими жителями та громадськими активістами Кринок та Козачих Лагерів. І таки відшукав тих, хто зголосився підтримати в здійсненні задуму.

Козачелагерська сільська рада своїм рішенням від 4 червня 2020 року виділила своєму комунальному підприємству «Сількомунгосп» 0,36 га землі для перенесення туди погруддя й будинку-музею письменника, котрий прославив ці краї. А менш як за півроку хата Остапа Вишні відродилася, наче Фенікс із попелу.

Відновлювали пам’ятку по сантиметру

— Я за своє життя збудував триста тисяч квадратних метрів нового житла. Та ця хата була для мене цілком особливою — проект, як то кажуть, зачепив за душу, — зізнався Сергій Васильович. — Та й просто цікаво було відновлювати будинок сантиметр за сантиметром, виключно з тих самих матеріалів, які використовували при зведенні оригіналу — комишу, глини, вапняку. Дещо, зокрема віконні рами та ставні, просто врятували з руїн. Коли приїхав уперше в червні, багато хто з місцевих не вірив у те, що відновлення музею відбудеться: ну, мовляв, ходить якийсь чоловік, щось обіцяє — скільки їх уже таких було. Та ось дім-музей відкрив двері й чекає відвідувачів з усієї України!

Мешканці Кринок, котрі товаришували з письменником і ще пам’ятають його, під час «входин» до хати Остапа Вишні були настільки розчулені, що ледь стримували сльози. Адже вони вже втратили надію побачити щось інше, окрім руїн. До відродженого музею люди несли й несли подарунки: хто книжки, хто фотознімки чи картини, та навіть вовчу шкуру — такий самий трофей, за яким свого часу полював у плавнях Павло Губенко. Біля музею висадили символічний вишневий сад.
Селяни просто віддячували й віддячують письменнику, чим можуть, за те, що прославив їхні рідні місця, і назавжди зробив їх легендою для туристів та краєзнавців, любителів літератури з усіх усюд. «Пам’ятаю перший приїзд Остапа Вишні до Кринок. Ми з хлопцями тоді на березі мили каючки. Павло Михайлович вийшов на місток, довго роздивлявся плавні. І зронив тільки два слова: «Яка краса». Потім Кринки його ніколи не відпускали: приїздив до нас уже щороку, часом із друзями — письменниками та поетами», — пригадав старожил Кринок Василь Чечин.

Ще належить повернути втрачене

Утім, оглядини відродженого будинку-музею перших гостей дещо розчарували. Сама хата, ніде правди діти, майже як справжня. Але в ній багато від музею і мало від Остапа Вишні. Принаймні, поки що. Це визнає і голова ініціативної групи, депутат Козачелагерської сільської ради Наталія Ільїна.

— З аутентичних експонатів у будинку-музеї зараз є тільки снасті, якими Павло Михайлович виловив ту саму знамениту щуку, яка стала «героїнею» його однойменної усмішки. Та ще безмен, яким він її зважував. Але це не означає, що інші численні раритети зникли без сліду. Вони зберігаються в обласному та районному краєзнавчих музеях. І ми будемо добиватися їхнього повернення. Та лише після того як визначимо, у кого будинок-музей повинен бути на балансі, і хто за ним доглядатиме, — пояснила Наталія Ільїна.

Херсонська область.

Фото автора.