Переважно вони займаються будівельною справою. У райцентрівському селищі, мабуть, немає жодного адміністративного приміщення, в якому б будівельники з цієї релігійної громади не вели різного роду роботи. Ремонтували навіть будівлю Одеського оперного театру.
Також вони ревно дбають про свою духовність та оздоровлення підростаючого покоління. Саме про одного з членів громади — людину неспокійної, творчої вдачі — і піде розповідь.
Федір Марчук створив на території власної садиби музей старожитностей.
На запитання, звідки у господаря виникло захоплення музейною справою, він відповів, що ще з дитинства любов до збирання предметів минувшини йому прищепила матір, яка і сама в певній мірі цим займалася. З роками Федір присвятив себе будівельній справі, яка, до речі, дуже допомагала йому в облаштуванні майбутнього музею.
Уже на подвір’ї приватної оселі вас зустрічають композиції із старовинних вжиткових предметів тих далеких років, а біля входу в будинок — змайстрована Федором Володимировичем за давніми зразками величезна дерев’яна гойдалка.
Навколо будинку — дбайливо доглянутий гайок, неподалік облаштовані клумби з квітами і декоративними кущами.
Під музей Марчуки відвели просторе приміщення літньої кухні. Помітно, скільки тут докладено праці, щоб воно відповідало своєму призначенню. В експозиції — чимало старовинних і більш сучасних предметів. Ось посеред кімнати стоїть великий прадавній дерев’яний стіл, а на ньому така ж стара ваза зі стиглим колоссям пшениці. Чільне місце посідає піч із казанками. Поруч, як годиться, рогач. На стінах — полички з предметами домашнього вжитку: глиняним та дерев’яним посудом, маслобійкою, прасками, терезами, годинниками... А ще є ткацький верстат, військове спорядження та багато іншого.
Теплі спомини господарю музею навівають вишиті бабусею і матір’ю картини та рушники на стінах. На підлозі — бабусина скриня, ступа, ножна швейна машинка, знаряддя праці тощо. Почесне місце у колекції посідає грамофон.
Деякі експонати музею його господар і досі використовує за призначенням. Зокрема у вільний час усі члени великої родини збираються разом і вмикають старий програвач та слухають улюблені музичні твори, записані на платівках, яким літ і літ.
Звичайно, це переважно предмети з родинного спадку, подаровані родичами і знайомими, але є й такі, які Федір Володимирович придбав.
Приємно, що приклад Марчуків наслідують й інші наші земляки. Зокрема, чималу колекцію предметів старовини вже зібрав Анатолій Мініч із Калинівки.
У планах пана Федора — поповнення музею новими експонатами. А ще чоловік мріє про створення Доброславського селищного історико-краєзнавчого музею, до якого він міг би передати чимало старовинних предметів, допомогти в його облаштуванні.
Марчуки вже звикли до частих відвідин музею знайомими, односельцями, учнями місцевої школи. Особисто я, після усього тут побаченого, відчуваю гордість за людину, яка у наш непростий час зберігає і примножує старожитності, щоб і наступні покоління шанували неоціниме надбання далеких предків.
Доброслав Одеської області.
Фото автора.
