Захоплюватися тихим полюванням почала ще з далеких 90-х, коли їй було приблизно п’ять років:

— Я пленталася карасинськими та стрільськими лісами слідом за татом. На початках в моєму кошику було що завгодно: рядовки, поганки, польовики, кози і білі. Щораз тато відсіював непотріб, а я поступово досягала рівня грибника зі стажем.

Зараз Анні 30. Географія її тихого полювання значно розширилась, однак батьковим місцям не зраджує і щоразу поповнює свою «грибну скарбничку».

— Я знаю, де в Мар’янівці швидко знайти зелениці, в Стрільську — білі, кози в Ремчицях, за опеньками їду в Суськ і Волошки. Хочете трофейних білих та ще й повний багажник, сміливо їдьте в рокитнівські краї. 2020-й був без перебільшення урожайним. Здається, цьогоріч грибів не назбирав тільки лінивий. Були і цікаві знахідки, наприклад червонокнижний спарасис кучерявий. Взагалі процес збору, напевно, найприємніший. І головне тут вчасно зупинитись. Кілька разів я привозила повний багажник і мене ледь не вигнали з дому, — розповідає дівчина.

Анна гриби викручує, а не зрізає. Так завжди робили всі в її родині: якщо залишати ніжку, загниває грибниця. Червиві білі вона вішає на гілки. Так вони висихають краще, а спори розлітаються значно далі.

— Я дуже люблю мариновані опеньки і маслюки, — розповідає про свої гастрономічні уподобання Анна. — Польовики консервуємо мало, бо це, як на мене, гриб для пательні, тому я заморожую. Ще роблю грибні мікси з 5—7 видів грибів, з яких потім роблю ікру з додаванням смаженої цибулі і моркви. Саме з суміші грибів вона найсмачніша. Мама полюбляє солянку — капусту з грибами і овочами. Ще одна моя беззаперечна любов — солоні чорні грузді. Процес приготування досить затратний по часу, бо тільки вимочувати їх потрібно мінімум п’ять днів. Далі варимо, складаємо у відро та заливаємо кип’яченою охолодженою солоною водою зі спеціями (чорний та духмяний перець горошком, гірчиця в зернах, лавровий лист, коріандр та гвоздика) — неймовірно ароматно і смачно. Через 10 днів дістаємо з темного прохолодного місця, нарізаємо на тарілку, поливаємо нерафінованою олією, посипаємо дрібно нарізаною цибулею та зеленню — і отримуємо гастрономічне задоволення.

Благо, що живемо на Поліссі і маємо багатий вибір грибних місць. Однак неймовірно сумно, коли в первозданному лісі, там, де навіть дороги немає, бачиш купи сміття. Також не розумію тих, хто вщерть, ніби граблями, перегрібає мох у пошуках грибів і не повертає його назад, тим самим знищуючи різноманіття.

Сарни Рівненської області.

Фото автора.