Листопад багатий на історичні події, що визначили долю України на цілі століття — це і Батуринська різанина, вчинена Мєншиковим, сподвижниками Петра I у 1708 році, ліквідація Гетьманщини Катериною II, завершення земного шляху на холодних Соловках останнього отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського, що осліп у  казематі, куди на 25 років його відправила російська імператриця, а з ним і закінчення цілої славної козацької епохи, розстріли цвіту української нації в Сандармосі в роки Великого терору.

18 листопада 1932 р. вийшли Постанови ЦК КП(б) «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель» та «Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп», що дозволяли відбирати у селян хліб за статтею «контреволюційні злочини», а 26 листопада — наказ наркома юстиції і генерального прокурора УРСР, в якому наголошувалося, що «репресії є одним із потужних засобів подолання класового спротиву хлібозаготівлі». Так розпочалася ретельно підготовлена й замаскована каральна операція проти українського народу — штучний голод 1932-1933 рр., внаслідок якого, за різними даними, померло від 8 до 10 чи й більше мільйонів людей.

Постколоніальна і постгеноцидна нація й досі відчуває епохальні втрати — рідних і співвітчизників, майбутнього, надій. Багато з дослідників говорять про страх, що оселився в українцях в роки репресій на генному рівні, і який сковує особистість на її шляху до усвідомлення себе вільною, самодостатньою і сильною людиною.

Народ, який не один раз прирікали на знищення, знайшов-таки у собі сили вижити і зберегти те, що робить його народом: мораль, мову, традиції, культуру. А в останнє десятиліття сміливо перетнув підсвідому межу, позначену червоними прапорцями того геноцидного страху і вийшов на Помаранчевий майдан, на Революцію Гідності, голосно заявивши «Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була».

За кілька днів Майдан Незалежності оживе знову — 21 листопада на вулицю Небесної Сотні, на Грушевського прийдуть ті, хто творив новітню історію України у холодні дні 2004 р. та осені і зими 2013-2014-го. Згадають загиблих друзів і побратимів, кожну хвилину тяжкого протистояння з кримінальним режимом Януковича, що перетворював державу на феодальну вотчину і малоросійський округ сусідньої агресивної країни. І обов’язково про те, як аспірант Київської православної богословської академії Іван Сидор, не злякавшись погроз і кийків, відкрив посеред ночі перед переслідуваними «беркутівцями» майданівцями ворота Михайлівського Золотоверхого монастиря, а потім, піднявшись на дзвіницю, ударив у дзвони, до ранку скликаючи на площу повсталий Київ.

Іван Сидор, тепер уже викладач академії і кандидат богословських наук, став у дні Майдану  символом спротиву неправді й злу. Таким і зобразив його відомий художник-монументаліст, куратор виставки «Україна від Трипілля до сьогодення» Олександр Мельник на своїй картині «Дзвонар» (на знімку).

— Виставковий комітет бієнале «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників» починає підготовку до ювілейної десятої виставки, що має відбутися в січні-лютому 2022 року і буде присвячена 300-річчю Григорія Сковороди, — каже Олександр Мельник. — Знаю, що дехто вже й написав присвячені йому полотна, але прошу не забувати — наші твори мають висвітлювати всю історію України. Боюсь, що ця виставка через брак коштів буде останньою, а залишилось дуже багато не відтворених гідно значущих тем, не показано багато видатних постатей нашої історії.

Це і перше хрещення Русі-України, Ольги в Константинополі, хрещення Володимира у Херсонесі і киян у Почайні, будівництво Володимиром Великим Десятинної церкви та заснування школи при ній. Маємо згадати про Аскольда і Діра, князя Ігоря, походи Святослава, про Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, Данила Галицького, Костянтина Острозького, повстання Северина Наливайка, про Петра Сагайдачного, Івана Гонту, Максима Залізняка.

В нашій історії ціла когорта визначних діячів світового рівня, — продовжує Олександр Мельник, — Вікентій Хвойка, Дмитро Донцов, Іван Піддубний, Микола Лисенко, Олександр Кошиць, Микола Леонтович, Кирило Стеценко, Соломія Крушельницька, Богдан Ігор Антонич, Павло Чубинський, Михайло Вербицький, Дмитро Яворницький, Михайло Грушевський, Симон Петлюра, Володимир Винниченко. А ще отаман Зелений, брати Чучупаки, Василь Липківський, Андрей Шептицький, Володимир Вернадський, Розстріляне відродження, Олександр Довженко, Євген Коновалець, Роман Шухевич, Степан Бандера, Ніл Хасевич, Августин Волошин. І цей перелік можна продовжувати і продовжувати. Буду дуже вдячний всім художникам, хто візьметься за ще не висвітлені теми, за втілення на своїх полотнах образів людей, що творили й творять нашу історію.

Фото надано Олександром Мельником.