Сьогодні вона вдивляється в нас, українців-пасіонаріїв, що не раз на Майданах і на сході показали: ми сильні, ми здатні змінювати світ і цілі епохи. Мине небагато часу, й історики вивчатимуть українську пасіонарність, поведінковий феномен, зумовлений надзвичайною енергією тисяч наших сучасників, їхню здатність до надактивної діяльності, неразового наднапруження і жертовності заради високої мети навіть всупереч інстинкту самозбереження. Пасіонарні особистості — а це Герої Небесної Сотні, добровольці, бійці ЗСУ, волонтери — свідомі свого громадянського обов’язку, націо- і державотворчої місії. Вловлюючи енергію пасіонарності, письменники, журналісти, художники вписують її носіїв в аннали історії. Тож в останні роки в сучасному українському мистецтві нових рис набув портретний жанр, через який митці інтерпретують історико-культурні процеси, учасниками яких є ми, наші сусіди, колеги, друзі, родичі.

Майстер історичного жанру Галина Севрук, котра разом із О. Заливахою, А. Горською, Л. Семикіною, Г. Зубченко працювала над ескізами до вітража «Шевченко. Мати» в Київському університеті, розтрощеному у 1964-му одразу після завершення за наказом партійного чиновника, створила понад 500 керамічних пластів з історії України. А ще низку портретів військових і політичних діячів — Байди Вишневецького, Мазепи, Хмельницького та наших видатних сучасників. Поруч з роботами, присвяченими Аллі Горській, Василю Стусу, — портрет легендарного мореплавця, кандидата наук, письменника, громадського діяча Валерія Петущака, котрий у ці дні відзначає своє 81-річчя. Художниця, створивши колоритний образ козака Мамая із середмістя столиці XXI століття (на знімку), тонко передає внутрішній світ героя, характер сильної і вольової, непохитної у своїй вірі людини.

В останній день липня 1994 року Дісанович, як його називають друзі і яхтсмени з багатьох країн, разом із дружиною Наталією Македон на своїй невеликій яхті «Лелітка» під синьо-жовтим прапором вирушив у навколосвітню подорож, про яку, прочитавши романи Жюля Верна, мріяв з дитинства. За чотири роки капітан і його команда в особі дружини пройшли 30 тисяч миль, подолали 13 морів і три океани, відвідали багато країн, міст і островів, пережили
12-бальний шторм.

«У той час це була чи не найвідповідальніша патріотична місія — відкрити світу невідому Україну, яка тільки відновила свою державність, — каже мандрівник. — Неймовірно, але на островах Полінезії ми знайшли відголоски українських традицій і нашої народної культури, артефакти, що свідчили про тисячолітній зв’язок народів».

Про це та про сутички з акулами і сомалійськими піратами, про політичні баталії з вихідцями з уже колишньої радянської імперії, ностальгуючими за «найсмачнішим морозивом» і «твердою рукою Сталіна», про уроки океану, що вчить обирати між істинним і неістинним, морську філософію раціональних дій і моралі Дісанович напише у своїх книгах «Ходіння за три моря» і «Солоний гопак». Друга книга вийшла вже й польською, а днями перевидана вчетверте.

Свої книги мандрівник присвячує «відчайдушній і самовідданій дружині», без якої «всі мандри так і залишилися би нездійсненими мріями».

З тривалої подорожі Дісанович і пані Наталя повернулися загартованими людьми. І хоч обоє ще від дідів-прадідів козацького роду успадкували моральні принципи, непідробне лицарство, мандри додали міцності їхнім переконанням та відшліфували світоглядні цінності. Принципи, за якими живе подружжя: Україна понад усе; роби добро, і воно повернеться сторицею; не будь байдужим; бережи природу, як свій рідний дім; не плюй у криницю, доведеться води напитися.

Подолавши 30 тисяч миль морями, команда «Лелітки» не втомилася мандрувати. Щовесни капітан піднімає вітрила і виходить на дніпровську гладь. Щоправда, тепер команда у походах більша — відомі учені і політики, журналісти, художники, видавці, майданівці й учасники російсько-української війни. Та й кают-компанія теж інша — вона давно перетворилася на дискусійний клуб однодумців.

Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.