Дорослі вже давно не вірять у Дідів Морозів і Снігурок, та й у Святого Миколая і Санту не дуже. Але є особлива каста чарівників у нашому суспільстві, в яку вірять, якій довіряють і малі, і старі, і навіть сильні чоловіки. Це волонтери. Волонтерська резиденція зі збору та відправлення новорічно-різдвяних замовлень напередодні свят працює, як наша артилерія під час навчань, — якісно, влучно, надійно.
Вінничанка Тетяна Власюк (Хитра) (на знімку) називає себе військовим волонтером. Але ця тендітна дівчина з початку російсько-української війни опікується не лише нашими захисниками, а й дітьми з особливими потребами з інтернату у Ладижині (Вінницька обл.), людьми похилого віку з будинку престарілих, родинами військових та мешканцями прифронтових населених пунктів. У передсвяткові дні Таня разом з однодумцями творила добро 24 години на добу: постійна переписка у соцмережах, мобільна комунікація, координація небайдужих людей по всьому світу (без перебільшення), які бажають допомогти, формування новорічних пакуночків «кожному по потребі» і доставка (найчастіше власноруч — Таня за кермом)... А потім обов’язковий звіт у Фейсбуці — тепле взуття для маленького сина пораненого захисника, гума на УАЗ для ДУК ПС Гонта, ліки та запчастини для «таблєточки» у 72-ю бригаду... і незмінно-щире «безмежно дякуємо!» дотичним до цього дива людської турботи та небайдужості.
Не залишилася Таня байдужою і до мого прохання щодо інтерв’ю. Проте напружений графік роботи чарівника по здійсненню бажань у крайні (як кажуть військові) дні грудня завадив їй навіть викроїти десять хвилин для телефонної розмови.
Тому Тетяна «упакувала» свої думки у обгортку хвилинних голосових повідомлень і відправила мені таку емоційно-зворушливу гірлянду. Ось передноворічний монолог волонтера за кермом, який «вирулив» з 2020-го:
«Згадати новорічну оптимістичну історію? Я тут літаю, постійно за кермом... Щодо оптимізму... (сміється) розриваюся, щоб зібрати та відправити подарунки родинам загиблих захисників, тим, хто отримав інвалідність, двом інтернатам та військовим на фронт.
Що змінилося? В цьому році (думала, що це тільки так у мене, але у інших волонтерів також) потреб у наших підопічних військових нереально багато. Починаючи від плівки на бліндажі, оптики і закінчуючи ремонтом автівок. Зима — це заміна шин. Машини вбиваються з такою швидкістю, що не встигаємо з ремонтами. Зараз є необхідність в усьому. На передовій дуже потрібні ліки! Ще не забуваємо про добровольців. Вони є, хоча офіційно можуть казати, що їх там немає. ДУК ПС, наприклад. А їм потрібна їжа, одяг, ремонт авто, пальне — все, як раніше. Може, не так, як у 2014-му, але на рівні 2016 року.
Нещодавно до нас звернулися «СІМІКи» (від англ. абревіатури — військовослужбовці, які налагоджують стосунки між цивільними та військовими у прифронтових районах. — Авт.) з Бахмута. Попросили зібрати іграшки та солодощі в їхню зону відповідальності... для дітей війни. Бо є діти, які вже народилися там під час війни, виросли і живуть. Іншого, мирного, життя вони не знали. Ота прифронтова малеча дуже потребує нашої опіки. А «СІМІКи» відвезуть ці подаруночки в дальні селища, де навіть немає «Нової пошти». Цьогоріч військові ООС вітали дітлахів у прифронтовій зоні з Різдвом і Новим роком. Усупереч російській пропаганді, яка ллється там звідусіль і безперестанно розказує, що люди в українській військовій формі погані, діти побачили на власні очі, що це не так, що бійці ЗСУ про них дбають. А ось щодо дорослих українців, і не тільки на сході країни, а й у центрі, то ставлення до армії зараз дуже змінилося. Змінилося знов-таки через недружній інформаційний простір. Громадянам нав’язують думку: наші захисники винні в тому, що війна не закінчується, як пообіцяв Президент, бо, мовляв, у ЗСУ — заробітчани (гроші заробляють) і їм не вигідний мир... Отак мені переповідають люди, які вірять «телевізору». В мене інший аргумент: тільки завдяки тим, хто захищав Україну протягом семи років, хто за неї вмер, хто не дозволив вам мешкати у підвалах, маєте звичне життя й втому від війни. Я б хотіла нагадати: в країні іде війна!
Вона нікуди не ділася! Згадайте про хлопців на фронті, які захищають там нас у холоді, ризикуючи кожен день! Наші захисники заслуговують на часточку тепла і головне — уваги. Ця увага від українців, які мають можливість святкувати мирно у родинному колі, поки на передовій хлопці боронять наш спокій, дає розуміння військовим, що їх поважають, їм дякують. Я дуже вас прошу, співвітчизники, викажіть своє шанобливе ставлення до захисників — самі, через волонтерів, у будь-який спосіб — грошима, ліками, солодощами, листами подякуйте їм!»
P.S. Цей монолог хочу закінчити рядочком з чергового поста Тані Власюк (Khytra) на її сторінці у Фейсбуці: «ПРОШУ... не залиште нас самих».
5168742217959562 — Хитра Тетяна (Благодійна Допомога Захисникам).
