— У захисному костюмі лікарка мала вигляд космонавта перед польотом, — каже співрозмовник. — Одразу пригадав телевізійні кадри про американських астронавтів, які висадилися на Місяці. Чомусь саме з ними порівнював свою рятівницю у незвичній екіпіровці. Лікарка заходила в палату щодня, хоча, звісно, розуміла, що неабияк ризикує.

На жаль, захисний костюм їй не допоміг. Через деякий час уже вона опинилася в ролі пацієнтки з таким само діагнозом, від якого лікувала інших.

У перші дні у військового значно підвищилася температура тіла. Гарячка настала вночі.

— Не знаю, чи то від того, що я щодня бачив перед собою «космонавтку», чи, може, з іншої причини, мені наснився дивний сон, — продовжує розповідь військовик. — У костюмі космонавта піднімаюся в небо. Лечу, чомусь, не в космічному кораблі, а вільно, як птах. Швидкість наростає. Від мерехтіння зірок стає боляче очам. І ось швидкість сягнула піка, мені забракло дихання. Нарешті відчув удар. Зрозумів, що приземлився, і від того прокинувся. Насправді сильно ударився головою об стінку. Вранці пояснювати лікарю, звідки взялася гуля на лобі, було соромно. Сказав, що необережно повернувся.

Про те, що ковід «малює» у свідомості пацієнта дивні картини, розповів ще один пацієнт Вінницької міської лікарні № 1, яка спеціалізується на лікуванні коронавірусу.

Пан Микола щасливий у подружньому житті. Кохана дружина навіть на лікарняному ліжку не залишала у спокої чоловіка.

— Телефонувала інколи десятки разів на день, — каже чоловік. — Дуже боялася, аби того, не хочу те слово промовляти. Ситуація повторилася, коли я у 2014-му був у зоні АТО. Тоді вона не тільки вдень, а й вночі надзвонювала.

Усвідомлення такої опіки, схоже, надійно засіло десь у кутках свідомості.

— Сниться мені, що несу я свою благовірну на руках, — усміхається співрозмовник. — Але не це головне. На голові в неї корона. Ну, як у королеви. А блиск від неї такий, що очі засліплює. Справжнє тобі сонце у літній день.

Далі чоловік замовк, роздумуючи: видавати фінал історії чи на цьому обірвати розповідь.

— Гаразд, розкажу, тільки ж ви того, нікому, що від мене це почули, — застерігає пан Микола. — Вирішив я однією рукою повернути трохи корону на голові моєї коханої. Щоб відвести від очей ту блискучу частинку. От і підняв одну руку. Відчуваю, що падає з рук. Намагаюся утримати її і… прокидаюся в цей момент. Тільки вже не на ліжку, а на підлозі. Лікарняне ліжко вузьке…

Записав Віктор СКРИПНИК.

Вінниця.