В одній із онлайн-лекцій «Новий 988 рік: світські фрески Софії розповідають» завідувачка науково-дослідного відділу «Інститут «Свята Софія», доктор історичних наук Надія Нікітенко наголошує на тяглості та безперервності традицій українського державобудування та української церкви.

«Здавна люди сприймали Новий рік як час змін. Найбільш кардинальна зміна у житті всього нашого народу сталася понад 1000 років тому, коли у 988-му Русь-Україна була охрещена князем Володимиром Великим. Відправним моментом епопеї хрещення стало укладення русько-візантійського династичного союзу на зламі 987—988 рр. На святки, коли зазвичай домовлялися про шлюб, у Константинополі урочисто заручилися київський князь Володимир і візантійська принцеса Анна, що було колосальним і небаченим для тогочасного світу успіхом нашої держави. Про ці святочні (різдвяні) шлюбні події розповідають знамениті світські фрески двох сходових веж Софії, зміст яких донедавна залишався невідомим або хибно витлумаченим, — розповідає Надія Нікітенко. — До веж входили знадвору, щоб прості смертні не проникли на княжі хори, куди урочисто піднімалися лише князь, його рідня та почет. Відповідно до церемоніалу, чоловіки діставалися крученими сходами південної вежі на чоловічу половину хорів; жінки північною — на жіночу. Тож центральні сюжети так і розміщено: у південній вежі — велика композиція «Іподром», у північній — «Вихід цариці».

Фреска «Іподром» зображує три основні сцени — колісниці з візниками, що готуються до старту, колісниці, які мчать, і тріумф переможця на фініші. На балконах триповерхової будівлі іподрому багато глядачів, візантійської знаті. В імператорській ложі — імператор.

«Привертає увагу явно портретне зображення імператора, найвидатнішого представника Македонської династії Василя ІІ (976—1025 рр.), рідна сестра якого — Анна — вийшла заміж за Володимира Святославича. Означений німбом (символ імператорської влади), Василь ІІ сидить у своїй ложі на троні, а поруч із ним укляк покірний сановний євнух, за яким стоїть очільник руського посольства, фактотум — довірена особа князя, його двійник. У посольській ложі придворний євнух представляє публіці трьох руських шлюбних послів — тисяцького, старшого і молодшого боярина», — каже професорка.

Іподром — форум візантійців, де відбувалися головні події державного життя, звучали гімни й здравиці на честь імператора та його гостей. Зображена у Софії церемонія на іподромі засвідчує: Священна Ромейська (Візантійська) держава урочисто приймає Русь до родини християнських народів, а київський князь стає братом божественного василевса (імператора). Тодішня шлюбна дипломатія мала родинні форми та відповідні титули й етикет.

Історики за фресками встановлюють час, коли відбувалися зображені художником тисячу років тому події. На стовпі однієї із веж збереглися сцени різдвяних колядок.

«Відомо, що головні святочні розваги влаштовувались у Візантії у ніч з 1 на 2 січня, — продовжує Надія Нікітенко. — Дійство відбувається в царській палаті, куди входить процесія колядників. На чолі її фактотум Володимира, вбраний як знатний наречений у тюрбан-тадж. Він несе імператорові здобуту ним ритуальну страву — свинячу голову й окіст. Навпроти, на стіні вежі, зображено великий весільний оркестр музик. Вони грають на різних інструментах, соло веде пневматичний орган — так супроводжується виступ двох акробатів: кремезний чоловік тримає на плечі жердину, по якій нагору лізе хлопчик, щоб дістати поставлену там тарілочку. Це — архаїчний шлюбний обряд. Крім святочних сцен, є ще й мисливські сюжети: полювання на білку, вепра, левицю, кобилицю. Мисливець із дресированими пардусом (леопардом), левом і левицею, озброєний списом і щитом, женеться за тарпанами — дикими кіньми. Улюблена розвага знаті — лови — завжди влаштовувалася під час посольських зустрічей і тоді, коли укладалися династичні шлюби. Сюжети полювань мають весільну символіку, оскільки асоціювалися зі здобуттям нареченої».

Збережена фреска «Одноборство ряжених» розповідає про те, як у палаці імператора влаштовували «готські ігри», під час яких актори, перевдягнені у готів, виконували ритуальні танці, перейняті візантійцями з римських сатурналій — святкувань на честь родючості.

«Ще з часів Костянтина Великого щороку на святки, тобто в період зимового сонцестояння, в імператорському палаці під час «плодового» бенкету в ніч з 1 на 2 січня провадилися «готські ігри». Вони відзначали космічний «шлюб» неба і землі, зими і літа, поворот сонця на новий врожай і новий приплід й водночас символізували духовне преображення варварів завдяки візантійському просвітництву», — додає Надія Нікітенко.

Про ще один шлюбний обряд, у якому бере участь київський князь Володимир Великий, розповідає фреска «Забиття медведиці». За шлюбними традиціями, що існували у багатьох народів, знатний наречений або його фактотум, довірена особа, двійник, мав виконати низку обрядів із здобуття нареченої. Особливе значення мало вдале полювання на ведмедицю, на хутрі якої, що символізувало родючість, під час весілля сиділи молодята.

«Її сюжет відтворює гострий момент ритуалу: на всьому скаку відважний вершник у різкому повороті б’є списом розлюченого звіра. Ведмедиця грізно ричить, а вершник схопив її знизу за щелепу лівою рукою у залізній рукавиці. На вершнику гостроверхий княжий шолом, багата туніка і чобітки. Цей вершник на білому коні є фактотумом Володимира, котрий зображений поруч із Василем ІІ в імператорській ложі на іподромі та в сцені коляд», — розповідає доктор історичних наук.

У соборі збереглася і кульмінаційна сцена заручин візантійської принцеси Анни та київського князя Володимира — композиція «Вихід цариці» (на малюнку).

«У центрі композиції — парадний вихід з палацу на прилеглу відкриту терасу, з якого з’являється перед народом Анна у весільній фаті під короною. Супроводжує її статс-дама візантійського двору — зоста. Три царівни у багряному вбранні разом із публікою вітають царицю. Вона, молитовно відкривши долоні, приймає здравиці. На терасі під завісою є окремі двері для імператора. Бачимо, як він, сидячи на троні, вказує на царицю. Поруч — озброєна варта. На фресці зображено коронаційний вихід Анни з нагоди її заручин із Володимиром. За традицією, київського князя тоді нарекли кесарем, а візантійську принцесу, цареву наречену, коронували й прилюдно проголосили царицею. У церемонії брали участь Василь ІІ та юні племінниці Анни — принцеси Зоя, Феодора, Євдокія», — наголошує професорка.

І додає, що фрески веж Софії — це унікальний суто київський аналог тріумфальних, палацових циклів Візантії, де прославляли імператорів, зображуючи визначні події їхнього життя. Та фресками в Софії Київській не лише звеличували княже подружжя, а й освячували Русь, що доєдналась до сім’ї християнських народів, тобто ввійшла у Священну історію.

Фотоілюстрація з сайту «Софії Київської».