Чому я не сокіл, чому не літаю?
Чому мені, Боже, ти крила не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав...
(Михайло Петренко).
Мабуть, немає в Україні людини, яка б не чула цієї пісні. Та й не тільки на просторах України і колишнього Радянського Союзу вона лунала. Численна українська діаспора зробила її відомою на всіх континентах світу.
Хтось ще банально помиляється щодо авторства слів, але це не заважає повноцінному життю пісні. Автора вже немає понад 150 років, а пісня живе, бо люди зробили її безсмертною.
Уперше цей вірш поета-романтика Михайла Петренка було опубліковано у поетичній збірці «Сніпъ» 1841 року під назвою «Недоля». Але так сталося, що 1876 року його було надруковано серед інших у львівському щорічнику
«Правда» в рубриці «З недрукованих ще поезій Тараса Шевченка». Відтоді багато хто з читачів ще й досі вважає за автора цього вірша саме Шевченка, хоча помилку невдовзі було виправлено. А сталася вона через те, що згаданий текст було знайдено в альбомі Т. Шевченка, куди Кобзар інколи власноруч записував вірші, які йому припали до душі.
Та не лише Шевченкові, звичайним читачам ця поезія теж сподобалася, бо була справді талановитою. Підхоплена народом, вона зазнала чималих змін і часто так і вважалася народною. Згодом слова твору було покладено на музику Людмилою Александровою (дочкою українського фольклориста і музиканта В. Александрова). Але частіше все ж згадують аранжувальника мелодії, яким був музикант, хормейстер і вчитель музики Владислав Заремба.
На жаль, точна дата народження пісні, як і дата народження автора віршів, не встановлена. Та й неважлива та дата, бо йдеться про безсмертя, а це поняття тільки умовно має початок, та ніхто не наважиться розмірковувати про кінець.
