На жаль, у щоденній праці й постійних турботах непомітно проходить час, поступово з’являються проблеми і зі здоров’ям. Тоді й виникає потреба звернутися до нашої медицини, до людей у білих халатах. Саме вони можуть своєчасно і правильно встановити діагноз, невідкладно призначити лікування, вивести хворого із складної, а нерідко і смертельної небезпеки.

Щодо цього турбота про здоров’я і якість життя людей є головною метою для медичного та адміністративно-господарського персоналу Дунаєвецької центральної багатопрофільної лікарні, яка має хорошу матеріальну базу, заслуговує високої оцінки хворих і є однією з кращих в області. І саме сюди у 1973 році було направлено випускника Чернівецького медичного інституту Михайла Гриба для проходження інтернатури із загальної хірургії.

А невдовзі сюди приїхала його Валентина, з якою одружився на останньому курсі інституту. Подружжю так сподобались обдаровані Богом працьовиті люди і мальовнича подільська земля, що вони вирішили назавжди тут залишитись. І нині можна сказати, що дунаївчанам поталанило, вони отримали молодих, перспективних лікарів. Звичайно, пощастило і сім’ї Грибів, вони з радістю влилися у дружний колектив медиків районної лікарні.

Назавжди запам’яталися йому тодішній головний лікар медзакдаду В. Шинкарчук, а потім його наступник І. Понцак, головний хірург В. Садлій, хірурги В. Майструк, С. Омелянчук, доктор медичних наук М. Чорнобривий. Сильні, талановиті фахівці, вони стали для Михайла прекрасним прикладом для наслідування, щедро передавали йому свій досвід роботи, сприяли швидкому опануванню хірургічною практикою, постійному вдосконаленню методів оперативних втручань.
Звичайно, з кожною операцією зростав і професійний рівень хірурга Михайла Гриба. І хворі по праву вважають, що в нього — гаряче серце і золоті руки, вони повірили в нього і впевнено довіряють йому свої здоров’я і життя. Він активно живе проблемами людей, виявляє до них максимальну увагу, глибоке розуміння і доброзичливість, зміцнює їхні силу, волю, оптимізм і віру. І це дає позитивні наслідки.

Зрозуміло, життя є життя з усіма несподіванками і сюрпризами, і в його практиці їх було немало. Якось йому довелося тримати у своїх руках живе, але травмоване серце хворого, якому, на щастя, вдалося повернути життя. Ним успішно була прооперована 104-річна жінка із защемленою грижею. Починаючи з 1975-го він тривалий час був куратором з надання медичної допомоги наймолодшим пацієнтам — оперував дітей із пологового будинку, дітей віком до року і старших. Вдало прооперував хлопчика з тяжкою травмою підшлункової залози, йому вдалося зберегти цей важливий орган... Цей безкінечний перелік можна було б ще довго продовжувати. На рахунку досвідченого хірурга понад 10 тисяч вдалих операцій, у тому числі і надзвичайно складних та унікальних. І він справедливо вважає, що в його успіхах у боротьбі за людське життя виявляються Божа милість і сила природи.

У 2000 році лікар вищої кваліфікаційної категорії Михайло Гриб (на знімку)  став головним хірургом району, завідувачем хірургічного відділення лікарні. Зберігаючи і примножуючи славні традиції, хірурги відділення В. Федоришин, Л. Барабаш, В. Іващук, В. Парфенюк, а також медичні сестри успішно виконують свої нелегкі обов’язки. А Дунаєвецька лікарня на чолі з авторитетним і впливовим керівником В. Крупком в умовах медичної реформи впевнено зберігає кращі досягнення високого стандарту надання медичної допомоги людям.

Філософськи розмірковуючи про реалії нашого життя, про його вічну і безкінечну непередбачуваність, Михайло Гриб із глибоким хвилюванням каже про прості і складні проблеми сучасності. Його як справжнього українського патріота серйозно хвилюють питання національної безпеки, стан військових дій на сході країни, де постійно гинуть люди. Він категорично виступає за неухильне дотримання територіальної цілісності, державного суверенітету та незалежності рідної України.

Хвилюють його й невідкладні проблеми медичного обслуговування населення, особливо в нинішній напружений період коронавірусної пандемії. Він каже, що вчені підрахували: дев’ять десятих нашого щастя базується насамперед на здоров’ї. І кожен із нас знає, що все-таки краще бути здоровим і працьовитим, ніж хворим і навіть багатим. Щоправда, багато людей починають піклуватися про здоров’я й цінувати його тільки тоді, коли воно вже втрачено і його необхідно повернути. Та, на жаль, ще не має такої чудодійної таблетки, яка б моментально повернула здоров’я. Ось чому він надає надзвичайно великого значення профілактично-роз’яснювальній діяльності як основній ланці відновлення і збереження здоров’я населення.

На його погляд, пріоритетним і ресурсоємним спрямуванням у контексті медичної реформи є оптимізація ефективного використання ліжкового фонду, перехід до інтенсивного лікування. Незважаючи на існування певної обмеженості фінансових і матеріальних можливостей і джерел їх поповнення, це приводить до негайного пошуку нових інвесторів і спонсорів, залучення страхових компаній і внесків благодійників.

Його серйозно турбують недостатня кадрова забезпеченість медичної сфери і рівень оплати персоналу, а також низька платоспроможність населення — адже значну частину медикаментів та інших виробів медичного призначення люди змушені придбавати за свій рахунок, а їх вартість, що постійно зростає, явно перевищує їхню фінансову спроможність. А значна частина населення взагалі не має можливості звертатися для отримання платних медичних послуг. І тут як ніколи потрібна швидка і пряма допомога держави, адже згідно з Конституцією України медична допомога повинна надаватися безплатно. У зв’язку з цим згадуються зворушливі слова видатного класика української літератури Павла Тичини: «За всіх скажу, за всіх переболію...». Напевно, це образне поетичне визначення і є його життєвим девізом, він справді за всіх скаже, за всіх переболіє.

Вийшло так, що медицина стала династичною діяльністю в цій родині. А розпочав її Михайло Федорович Гриб, який був учасником Другої світової війни, під ворожими кулями і снарядами, під постійними авіаційними бомбардуваннями пройшов бойовий шлях до Берліна. Власними очима він бачив, як у суворій фронтовій обстановці військові медики рятували життя поранених, нерідко просто на полі бою. Ось чому після демобілізації вступив до Чернівецького медичного інституту. Закінчивши навчання в альма-матер, працював у сільській глибинці, потім став головним лікарем Кельменецького району на Буковині. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, іншими відзнаками. І завжди поряд із ним була його вірна дружина медсестра Надія Степанівна. Вони багато зробили для оздоровлення хворих, гарно виховали сина і доньку. Подружжя було шановане за життя та незабуте й після смерті. Вічна їм пам’ять у людських серцях!

На безумовну радість батьків діти продовжили їхню професійну справу. Михайло став хірургом, а його молодша сестра Галина — акушером-гінекологом Кельменецької районної лікарні. Скількох хлопчиків і дівчаток вона прийняла на Божий світ, не злічити, і нині вони гідно поповнюють населення України!

Михайло Михайлович бере безпосередню участь у громадсько-політичній діяльності місцевої громади. Обирався депутатом районної ради, очолював у ній комісію з питань охорони здоров’я. Як народний обранець, він завжди чуйно ставився до потреб виборців та допомагав їм. Був делегатом з’їздів хірургів України, учасником республіканських і обласних науково-практичних конференцій та симпозіумів. Активно вивчає і переймає досвід провідних вітчизняних та зарубіжних спеціалістів.

Кохана дружина Михайла Михайловича — прекрасна гуцулка з Буковини Валентина Аксентіївна, яка незабаром також відзначатиме ювілей, постійно підтримує чоловіка у професійному розвитку, є його надійним помічником і міцним тилом. Вона обіймає посаду районного психіатра і всі ці роки вдало поєднує практичну та консультативну роботу з людьми із піклуванням про сім’ю та близьких. Користується заслуженою повагою серед колег та пацієнтів.

Нещодавно сімейна пара відсвяткувала сапфірове весілля. Звичайно, з того часу, коли вони почули офіційну фразу «Оголошую вас чоловіком та дружиною!», минуло чимало важливих подій: народження дітей і внуків, родинні свята і розділене горе, хвилини невимовних радощів та навіть якихось непорозумінь. І те, що чоловік та дружина досі йдуть по життю разом, — велика цінність. Напевно, саме тому символом цієї річниці обрали дорогоцінний сапфір — незвичайний диво-камінь, його ще називають королівським, адже цим мінералом оздоблюють корони та інші монархічні прикраси. Його прозора синь символізує чистоту намірів та чесність, а твердість, якою він поступається лише алмазу, свідчить про його неймовірну силу.

Ось чому подружжя Михайла і Валентини Грибів, яке впродовж довгих років пліч-о-пліч будує спільне щастя, вже точно можна назвати міцним, адже такі стосунки нині — це справжня коштовність. Вони є зразковим прикладом сімейної мудрості, стосунки між ними набули глибини та спокійних тонів, як чистий небесно-синій сапфір. Сімейна пара з любов’ю і глибокою повагою ставилася до своїх батьків, уміло виховує своїх дітей та внуків, допомагає їм у професійному зростанні. Подружжя прищеплює своїм нащадкам щиру любов до рідного краю, до солов’їної української мови і пісні, передає їм свої мудрість і цінний досвід, намагається виховати їх порядними і чесними, цілеспрямованими, обов’язковими і відповідальними перед людьми і перед самим собою.

Донька Тетяна і син Олександр — третє династичне покоління медиків в їх родині. Вони закінчили медичні заклади, захистили кандидатські дисертації і тепер працюють у столичних лікувальних закладах. Дієвим кредом династії Грибів стали знаменита клятва «батька медицини», давньогрецького лікаря Гіппократа з її суворою вимогою: «Не нашкодь!», а також урочиста «Клятва лікаря України». Дотримуючись цих обітниць, вірності своїй совісті і не шкодуючи часу і зусиль, вони намагаються з повною мірою своїх сил та суджень не тільки добросовісно лікувати те чи інше захворювання, а й лікувати живу людину з її болем і проблемами. З теплотою та розумінням ставляться до кожного хворого, сповнені готовності допомагати тим, хто того потребує. Своїм життям і роботою несуть людям радість і щастя!

Звичайно, Михайло Михайлович пишається своєю славною сім’єю і водночас переживає, як складеться подальша доля онуків — Марії, Катерини та Івана, яку праведну дорогу вони оберуть. Зрозуміло, що в них виникають ще різні бажання щодо майбутньої професії, часом навіть протилежні за метою та змістом. Та віриться, що, зберігаючи найкращі традиції своєї сім’ї, їх життєвим покликанням все-таки стане медицина і вони гідно продовжать благородну справу старшого покоління — служити рідній державі і людям. Отож життя продовжується!

29 січня Михайлу Грибу виповнюється 70 років. Звичайно, це солідний вік для кожної людини. Вихований нашим неспокійним часом, він володіє багатим життєвим і професійним досвідом, сповнений невичерпним запасом фізичних і моральних сил, значним творчим потенціалом. Водночас дуже скромний і самокритичний, мовляв, він просто виконує свою роботу. Як співається у відомій пісні, спокій йому навіть і не сниться. Він і далі служить улюбленій справі, його розум і серце дбайливо ставляться до кожного хворого, він робить усе, що може, щоб врятувати їхнє життя, а золоті руки надійно і впевнено тримають скальпель.

Указом Президента України Михайло Михайлович Гриб удостоєний почесного звання «Заслужений лікар України». Він відзначений Почесною грамотою Міністерства охорони здоров’я, високими відзнаками обласних і районних організацій. І він надзвичайно дорожить щирими подяками простих людей, яким допоміг здолати ту чи іншу хворобу.

У ці зимові дні колеги, рідні і друзі, вдячні пацієнти з подільського краю і всієї України гаряче і щиро вітають вельмишановного і дорогого ювіляра із знаменною датою, від усієї душі бажають йому та його дружній і згуртованій сім’ї міцного здоров’я, нових визначних досягнень у праці і в навчанні, щастя і достатку. Як кажуть у народі: з роси і води Вам, наша добра людино Михайле Михайловичу!

Іван ГАВРИЛИШИН, член Національної спілки журналістів України.

Фото надано автором.