За однією з версій, назва походить від польського слова коsоr, що означає «ручка серпа», «кочерга». За іншою гіпотезою — через підвищену кислотність місцевих ґрунтів. Нині в селі проживає 1340 осіб, із них майже третина — пенсіонери.
У завідувачки — два медпункти
У Кисоричах є ФАП. Завідувачка Антоніна Козаченко обслуговує людей ось уже 49 років! Каже:
— Головне — любити те, що робиш. Правду кажуть, спочатку людяність, душа, а потім уже освіта та кваліфікація. І хай там що, а наша медицина може позмагатися навіть з європейською. Адже тих послуг, які вмить надає ФАП, там ще потрібно дочекатися в черзі. А це може розтягнутися на тижні, а то й місяці. Хоч медикаментів недостатньо, але на виклики та надання допомоги вистачає. Наразі влада вирішує, чи потрібні ФАПи в селах. Я категорично проти їхнього закриття. Особисто в мене є два медпункти: на роботі та вдома. Двері мого будинку ніколи не зачиняються. Тож неважливо, яким буде владне рішення, завжди допомагатиму й ітиму на виклики.
Ситуацію з пандемією Антоніна Іванівна прокоментувала так:
— За весь час захворіло троє жителів у селі. Але боюся, що страшнішими будуть психологічні наслідки, такі як депресія, стреси, неврози. Вони можуть затягнутися навіть на десятиліття.
Безробіття обсіло
Неспішною ходою прямує до свого обійстя літня жінка. Анастасія Трохимчук розповіла, що проживає в Кисоричах усе життя. За останні півстоліття село збільшилося, розбудувалося. Про це свідчить і кількість новобудов, які траплялися дорогою. А от робочих місць бракує.
— Раніше було виробництво, працювала ферми. Нині все банкрутує, занепадає. Я 17 років трудилася дояркою в колгоспі. Нині 1900 гривень пенсії на прожиття мушу розподілити, а от із лікуванням справи кепські. Потребую операції на очах, бо одне вже зовсім не бачить, тож намагаюся хоч щось відкладати. Господарство непросто утримувати, а в селі без цього тяжко, — зітхає жінка.
Віра Ведюк бідкається, що в селі працевлаштуватися ніде:
— Вчилася на відмінно, працювала в банку. Після скорочення роботи так і не знайшла. І таких людей, на жаль, багато. Нині опікуюся братом з інвалідністю. Та на допомогу від держави в розмірі 34 гривень не проживеш. Добре, що хоч стаж іде. Поряд — плантація полуниці, діє ферма, де утримують майже 50 корів. Проте зайнятість односельців там невелика. Тож у пошуках заробітків їдуть в інші міста, Польщу. Та й багатодітних сімей небагато. Люди стали поміркованішими, оцінюють свої можливості, аби забезпечити себе та дітей. Можливо, все-таки звернуть увагу на села, і життя тут налагодиться.
Релігійна спадщина
Село Кисоричі потрапило в історію завдяки дерев’яній Свято-Воскресенській церкві, побудованій без жодного цвяха. Нині вона в музеї в Пирогові як історична пам’ятка, збудована в 16—17 століттях.
Візитівкою є Свято-Покровський храм, що розташований на невеликому пагорбі та гордовито вирізняється з-поміж інших будівель. Перше богослужіння в ньому відбулося 108 років тому. Відтоді жодного разу не зачинявся. Навіть у часи війни, гоніння, атеїстичної пропаганди таємно проводили обряди вінчання, хрещення.
46 років тому призначили Івана Котика (нині архімандрит Іоан — на знімку вгорі з дружиною). Він також відомий як благочинний церков Рокитнівщини. Під його керівництвом храм реставрували: замінили покрівлю, виконали художні роботи, відновили ікони в іконостасі та на стінах храму.
— Від держави допомоги не чекаємо. Завдяки парафіянам підтримуємо церкву, підфарбовуємо, оновлюємо. Пандемія внесла свої корективи, проте люди тягнуться до Бога. Дотримуючись карантинних вимог, ідуть на служби, — розповідає священик. — Храм слугує осередком єднання. Приємно, що дедалі більше молоді залучається до духовного життя. На свята збирається велика кількість вірян.
Також у селі є церква християн віри євангельської, побудована у 2011 році.
Новосілля в молодших школярів
На порозі Кисорицької ЗОШ зустріли директора Валентину Самойлюк та заступника з навчально-виховної роботи Валентину Євпат. Одразу діляться радісною подією: відбулося відкриття нового шкільного приміщення для учнів початкових класів. Будівництво затягнулося на 13 років. Але торік новообраний голова Рокитнівської громади, куди входять і Кисоричі, Григорій Таргонський допоміг вирішити це питання і спрямував на будівництво майже 4,5 мільйона гривень. Тож з 25 січня молодші школярі навчаються вже в нових класах.
— Маємо велику спортивну залу, просторі кабінети, опалення, зручну вчительську, внутрішні вбиральні. Те, чого не вистачало в старому приміщенні. Наші випускниці-художниці допомагають оформити класи та коридори за вимогами Нової української школи, — розповідає директорка Валентина Самойлюк.
Нині в школі навчаються 239 учнів, 13 — із сусідньої Олександрівки. Завдяки новому директору з 2008-го школа помітно оновилася. Спільними з місцевою владою зусиллями створили комп’ютерний клас, майже в кожному кабінеті — ноутбук, телевізор, обладнали дитячий і спортивний майданчики, провели опалення та каналізацію, облаштували подвір’я. Неабияк допомогли й меценати.
— Та й молодь у нас активна, креативна, — доповнює заступник з навчально-виховної роботи Валентина Євпат. — Намагаємося сприяти її всебічному розвитку. Залучаємо до різних заходів, конкурсів, змагань. Приємно, коли телефонують із районних закладів, установ, запитують, чи є серед наших випускників лікарі, вчителі, бухгалтери, запрошують на роботу.
Також у ДНЗ «Дзвіночок» отримують дошкільну освіту 85 дітей. Завідувачка Олена Мартинюк показала, в яких умовах виховують дошкільнят. Приємно здивували просторі групи, облаштовані зелені куточки. Нещодавно провели капітальний ремонт у музичній і спортивній залах. У групах тепло та затишно завдяки новій системі опалення. Вихователі кваліфіковані й віддані своїй роботі. А вчителі завжди дякують колегам за якісну підготовку старшої групи до навчання.
Навіть мітинги не дали результату
— За останні сім років зроблено чимало: відремонтовані й облаштовані садочки, школи, комунальні підприємства перейшли на тверде паливо, тому на теплі не заощаджуємо. Освітлені всі вулиці, створено сучасні дитячі майданчики, — каже староста, у кабінеті якого кубки: — А це успіхи кисорицької футбольної команди «Спарта» за п’ять років. Тренером там директор Дертівської школи Анатолій Крупенко. Грають не тільки в районі, а й за його межами. Останні нагороди привезли з Олевської ТГ.
Основною проблемою села залишається дорога державного значення Вежиця — Рокитне — Борове. Неодноразово люди перекривали рух на міжнародній трасі Київ — Ковель — Ягодин, аби привернути увагу. Але це питання й досі відкрите.
— У Кисоричах дорога така, що проїхати неможливо. Понад 13 років її ніхто не ремонтував. Автомобілі буквально ховаються у вибоїнах. Звертався, щоб передали на баланс сільради, я б зробив її за кошти сільського бюджету, але нам відмовили, бо... «державного значення». Пропонував Службі автомобільних доріг робити трасу на умовах співфінансування — також отримав негативну відповідь, бо в них начебто немає грошей. Через такий стан траси в Кисоричі маршрутки вже не хочуть їздити. Від «варшавки» до села зробили ямковий ремонт, від Кисорич до Карпилівки залишилася майже чотирикілометрова аварійна ділянка, — розповідає староста.
Тепер пожежників не доводиться довго чекати
З липня минулого року в Кисоричах завдяки керівництву обласного ДСНС — Сергію Круку й Олександру Мохрику — відкрили пожежно-рятувальний пост. Обладнали приміщення ангару, створили пожежну команду, яка пройшла відповідне навчання. Надали пожежну машину, укомплектовану всім необхідним. За півроку тричі виїжджали на виклики й успішно гасили пожежі. У грудні брали участь у рятувальній операції — витягували мікроавтобус, водій якого не впорався з керуванням і з’їхав у кювет.
— Дуже зручно, коли є власна машина, адже доки чекаємо підкріплення з Рокитного, встигаємо викачати всю воду. Нещодавно в сусідній сільській раді загорівся будинок, тож о третій ночі поспішили на допомогу, — розповідає один із пожежників.
Рятувальниками тут працюють Петро Євпат і Микола Рябець (на знімку).
У штабі щодоби змінюють чергові караули два рятувальники. Але на виклик їдуть разом.
Сарни Рівненської області.
Фото Василя СОСЮКА.
