Опікується сторонньою літньою жінкою, адже переконаний, що кожен може примножувати добро, якщо захоче. Зранку робить зарядку і власним прикладом залучає молодь до спорту. Знайомтесь: 35-річний корюківчанин Юрій Аполон, староста Будянського старостинського округу Корюківського району.

З чого розпочав новий староста

Призначення старостою не заскочило його зненацька. Каже, був готовий до роботи. Тим паче такої, де треба слухати й чути людей, допомагати їм. Ба більше — саме таку й шукав. Дуже зрадів, що працюватиме у команді міського голови Ратана Ахмедова, людини, яку поважає. Не зважає на те, що мало знає Буду і навколишні села, бо все це — його Корюківщина.

Юрій Аполон народився і виріс у Корюківці, закінчив олексіївську школу. Здобув вищу освіту в Ніжинському агротехнічному інституті за фахом технік-механік. Трудову діяльність починав у ТОВ «ВУД ІНДУСТРІ»: верстатником, майстром, заступником директора з виробництва. Згодом влаштувався майстром у Холминський держлісгосп. До призначення старостою трудився оператором котельні у ТОВ «СЛАВ ФОРЕСТ».

Своє знайомство з ввіреним йому Будянським старостинським округом розпочав із зустрічі з вісьмома людьми похилого віку, за якими доглядає соцробітниця. До кожного навідався, поговорив, поцікавився життям і потребами, пригостив медом. На черзі — кризові сім’ї.

Каже, люди працездатного віку здебільшого працюють на приватній пилорамі у селі, продають молоко, їздять на вахту у Чернігів чи Київ. Бо роботи у сільській місцевості немає. А дітвора навчається у міських школах, бо місцеву дев’ятирічку давно закрили.

— Великою проблемою є питна вода, яка за показниками може використовуватися лише для технічних потреб. Необхідно розв’язувати цю проблему, бо якісна вода — запорука здоров’я людей. Є фельдшерський пункт, але немає фельдшера — шукатиму. Впорядкування і прибирання потрібні кладовищам. Проблеми є всюди. Але ж і приємностей багато. Хороші люди, чудова природа, ліси, гарний ставочок у Буді, дитячі майданчики у цьому селі та Майорському тощо.

Староста переконує, що йому до снаги засукати рукави й самому почати прибирати, якщо це потрібно. Такого ж ставлення чекає і від мешканців сіл. Бо спільно можна багато чого досягти, а можна й чимало втратити через загальну інертність. Відкритий до спілкування і пропозицій. До критики ставиться філософськи. Мовляв, усі ситуації, які з нами відбуваються, — нейтральні. Головне — наше ставлення до них.

На роботу у Буду Юрій Аполон добирається власною машиною. У нього — автомобіль «ГАЗ» 1979 року випуску, у дружини — «ЗАЗ-DAEWOO» 2006-го.

Бабуся Надя

Юрій не є громадським діячем, не входить до складу жодної громадської організації. Він активно займається власним розвитком, прагне самовдосконалення. Задля цього читає багато різної літератури, три роки поспіль бере участь у відповідних програмах у тренінговій компанії «Розвиток» м. Хмельницький.

— Фінансової грамотності, професійного розвитку, управлінських навичок, бути щирим і відкритим, — цього я навчався у Хмельницькому, — розповідає Юрій. — Завдяки компанії здружився з чудовими людьми з різних куточків України. Це і є наша команда, з якою ми зробили безліч хороших справ для людей. Запам’ятався проект, що ми реалізували для мешканців будинку для людей похилого віку у Хмельницькому. Крім того, що ми за короткий термін зібрали понад 100 тисяч гривень для придбання необхідних їм речей, ми також з кожним із них поспілкувалися, створили для них свято.

Вдома, на Корюківщині, Юрій Аполон продовжив цю справу, збирав кошти для допомоги паліативним хворим і відділенню, яке на той час діяло у Холмах. Закупив і відвіз у селище мийні засоби, медикаменти, підгузки тощо. І мед із власної пасіки.

А після того взяв шефство над сторонньою людиною — літньою жінкою з Корюківки на ім’я Надія. Каже, захотілося допомагати комусь постійно, щоб людина, якій нема на кого розраховувати, відчувала підтримку, щоб світ став світлішим. Пані Надію Юрію підказали соцробітники. Він приїхав до неї з медом, познайомилися, поспілкувалися. Запропонував свою допомогу і пообіцяв провідувати. Взаємини швидко настільки налагодилися, що невдовзі пані Надія вже запросила Юрія на свій день народження. Поїхав із дружиною.

Заради кого готовий на все

Зі своєю коханою Юрій Аполон познайомився одразу після закінчення школи. Разом з однолітками відпочивав у санаторії Новгорода-Сіверського, а там молоденька симпатична студентка Олена практику проходила. Почали спілкуватися, разом на дискотеку ходили, а, роз’їхавшись, зідзвонювалися з переговорних пунктів. І навіть листи писали один одному. Згодом познайомилися з батьками.

Їхньому шлюбу — 14 років. Виховують двох синів: Андрію — 13 літ, Сергію — 8. Олена Аполон працює вчителькою математики та інформатики Корюківської четвертої школи.

Заради своєї сім’ї Юрій готовий на все. Залишив навіть своє багаторічне захоплення — мисливство, і рушницю продав. І зовсім не з примусу дружини. Просто зрозумів, що воно забирає неоціненний час, який можна присвятити родині!
— Мої друзі й досі в це не вірять: мовляв, нас підбив, а сам покинув, — ділиться Юрій. — Та це винятково моє рішення. Відбулася переоцінка цінностей. Мені й звіра стало шкода, і свого часу, витраченого на полювання. Я краще його проведу з синами та дружиною.

Аполони запровадили традиційний День сім’ї, на який планують різні спільні заняття: відпочинок на природі, подорожі, екскурсії, перегляд кінофільмів, гру в настільні ігри тощо. Тато, який сам робить ранкову зарядку, залучає до спорту і синів. А ще до читання розвивальної літератури. Юрій переконаний, що деякі твори варті того, щоб їх вивчали у школі. Такими вважає книжки Роберта Кійосакі «Багатий тато, бідний тато», Бодо Шефера «Пес на ім’я Мані, або Абетка грошей», Джорджа Клейсона «Найбагатший чоловік у Вавилоні»... Радіє, що сини читають літературу, яка формує особистість, мислення. Обов’язково обговорює з дітьми прочитане.

Як стати бджолярем?

На це запитання у Юрія Аполона одна відповідь: треба просто захотіти! Він хотів пасічникувати ще у двадцять років. Бо любить мед! Але і знань бракувало, і вулики не було де поставити. І, мабуть, просто ще не настав його час.
Першу спеціалізовану книжку й урок бджолярства йому дав пасічник із Сахутівки. Юрій тоді на цілий день їздив до нього на майстер-клас. А надвечір чоловік сказав, що це всього-на-всього одна тисячна частинка тих знань, якими треба володіти, щоб утримувати пасіку. Та Юрій не з лякливих. Почав вчитися сам, читав, розпитував, пробував працювати.

Сім літ тому починав з п’яти вуликів, які спочатку ставив у Тютюнниці, а потім у Домашлині. На третій рік свого захоплення Юрій загітував у свої лави рідного брата Сергія. Тоді, каже Юрій, ціну хорошу за мед давали, нині такої немає. Але хто хоч раз спробував, навряд чи полишить цю справу.

У кожного меду свій шанувальник. Хтось любить насичений гречаний, інші віддають перевагу найсолодшому, але менш ароматному соняшниковому. Юріїв же мед — весняний, ароматний, той, що з акації. Дружина Олена спокійно ставиться до таких ласощів. А ось їхні сини полюбляють воду з медом і лимоном, бо так тато привчив.

До речі, трапилася така історія. Унадився хтось на його пасіку у Милейках вулики перевертати. Думав, може, хто з дорослих шкодить, аж поки місцеві не побачили, що то дітлашня.

— Приїхав я у ту сім’ю, познайомився з дітьми та запропонував їм угоду: вони допомагають мені на пасіці, а я віддячую їм медом, — розповідає Юрій. — А потім ще пообіцяв «премію» 500 гривень усім, хто навчальний рік гарно закінчить. Старший, 11-літній школяр, загорівся, бо хоче назбирати на велосипед. Нехай стараються, я свого слова дотримаюсь.

Відтоді на пасіці Аполонів у Милейках більше не було шкідництва.

Чернігівська область.

Фото автора.