Михайло Цюрко (четвертий ліворуч) з військовослужбовцями на сході України.
Крайня його поїздка на Водохреще виявилась сотою за період російсько-української війни. Наступна — 12 лютого.
Якщо врахувати, що за один раз він з побратимами, які йому допомагають, долає туди і назад приблизно 3 тис. кілометрів, то за сім років загалом обігнув сім разів усю планету Земля по екватору. Що це значить з огляду лишень на фізичні випробування, може судити хіба що людина, яка хоч раз реалізувала таке: важка дорога у завантаженому під дах мікроавтобусі, як правило, в ожеледицю, в темряві впродовж півдоби в один бік. Згодом ще драматичніші випадки добирання до місця розташування окремих військових частин чи взагалі на якусь позицію на «передку» до земляка, який чекає передачі від родини. І таке повторюється щороку.
У телефоні Михайла Цюрка номери і земляків-побратимів, і знайомих військовиків, життєві дороги з якими перетнулись на цій війні. Вони його щоразу з нетерпінням чекають. А він не може інакше, бо хоче хлопцям подарувати святкову атмосферу домівки, особливо у різдвяні дні.
Та ситуація в країні непроста. Люди більше занепокоєні тим, як вберегтися від ковіду, думають, як вижити. Для них, як і для чиновників, війна сприймається як щось далеке. Але вона триває. Жертвують собою, калічаться наші хлопці, іноді зовсім безглуздо... але таке там життя. Тому прикро, що охочих допомогти зібратись у дорогу щоразу менше. Проте Михайло згуртував довкола себе однодумців, які жодного разу не підводили. Це насамперед надбужанські фермери Михайло Кадиляк, Василь Зробок, Олег Репа, Євген Підвальний та інші, а також підприємці з «Кишеньки», «Капельки», «Ярича», «Галицького смаку», лісгоспу — Іван Кошіль, Марія Коротич.
«А конкретно, щоб вдалася поїздка на Різдвяні свята, хочу подякувати ще учням, насамперед моєї рідної школи в Ожидові, а ще зі Сторонибаб, Красного та Буська і особливо пану Роберту з Давидова за його 600 медових «миколайчиків», які дарував на згадку про це добре свято нашим військовим на кожному блокпості. А ще ними тішилися наші вже старі знайомі — учні місцевих шкіл у Сєвєродонецьку, Бугасі, Старогнатівці, Миколаївці та Гранітному, — розповідає Михайло Цюрко. — І цього разу віз на схід різдвяні смаколики та кутю у макітрах з Гавареччини, які мені 7 років поспіль передає місцевий гончар Іван Луківський».
Для Михайла Цюрка волонтерство — не для якихось нагород чи подяк від влади. Для нього головне, щоб ті, хто нас захищає, відчули, що про них не забули. І ще одне: там у непростих умовах лінії зіткнення виростають діти. Ким вони стануть? На який бік перейдуть? Територію можна повернути і за рік, і за два, а людські душі?
Нещодавно надбужанського волонтера Михайла Цюрка нагороджено медаллю Міністерства оборони «За сприяння Збройним Силам України». Тим часом 12 лютого він збирається у свою чергову 101 поїздку. «Щороку на Стрітення я мушу бути там, з хлопцями», — каже волонтер.
Буськ
Львівської області.
Фото надано автором.
