Спитайте будь-якого киянина, чи бував він у «Маріїнці», відповідь буде майже стовідсотково позитивною. Щоправда, далеко не всі знають історію парку, його приховані загадки і цікавинки.
Колись київські пагорби, де розкинувся Маріїнський парк, не вирізнялися густою рослинністю. В Російській імперії цар Петро І, відомий шанувальник модних новинок, спочатку розглядав місцевість як плацдарм для воєнних навчань. Однак згодом передумав і наказав озеленити й облагородити її. До створення парку залишалося ще понад століття, та дерева й кущі, насаджені за наказом Петра, встигли вирости. Тож непоказний пагорб перетворився на чудовий зелений сад із розкішним краєвидом.
Якщо ви помітили, дерева й кущі тут не висаджувались прямими лініями, а послідовність ярусів рослин наближена до природної. Крім того, вся рослинність утримується в м’якій заокругленій формі. Взагалі Маріїнський парк розбито в англійському стилі, особливість якого — відсутність гострих кутів і в оздобленні, і в архітектурі.
Цікаво, що цей парк, схоже, є лідером за кількістю перейменувань. У різні часи він називався Регулярний сад, Царський, Двірцевий, Олександрівський, Жертв Революції, Київський, Пролетарський і Радянський. Можливо, й це не все. До того ж сучасна його назва також викликає суперечки серед істориків. Адже, з одного боку, парк був створений за матеріальної підтримки імператриці Марії Олександрівни, а з другого, з простого міського саду на парк його перетворила ще одна Марія — дружина імператора Олександра ІІІ. То, власне, на честь якої Марії назва? Загадка.
Безумовно, Маріїнський парк неможливо уявити нині без Маріїнського палацу (на знімку), збудованого тут за проектом Растреллі одним із кращих його учнів Іваном Мічуріним. Задуманий як перлина паркового ансамблю, палац далеко не завжди мав належний вигляд через постійні реставрації. Бо з 1752-го будівля кілька разів горіла, вибухала, була віддана під військовий штаб, школу, музей, руйнувалася в роки революції і Другої світової війни. На щастя, нині палац, переживши чергову реставрацію, має чудовий вигляд. У наші дні тут — офіційна резиденція Президента України.
Численні відвідувачі парку не оминають місцевий оглядовий майданчик, з якого в будь-яку пору року відкривається неймовірний краєвид на Дніпро і лівий берег столиці.
Гуляючи парком, не можна не звернути увагу на унікальний вінтажний об’єкт — великий чавунний фонтан. Це справжній витвір ливарного мистецтва. Я переглянула історію цього фонтана і виявила, що він також має свою досить кумедну таємницю. По-перше, це один із кількох, які було створено наприкінці ХІХ століття за проектом архітектора Олександра Шиле для поліпшення водопостачання в Києві. Вони мали вигляд розгорнутої квітки, прикрашеної листям і античними маскаронами. А створені були на заводі Олексія Термена, інженера і підприємця французького походження, який зробив великий внесок у розвиток Києва. Попервах з фонтанів Шиле-Термана струменіла вода, нею могли напитись коні та й люди. При цьому за воду брали гроші. Згодом фонтани стали пам’ятками садово-паркового мистецтва.
А щодо кумедної історії, то, подейкують, що під час створення фонтана в ливарному цеху працювала головним майстром дуже зла і деспотична людина, яку всі називали Фараоном. Тож робітники умовили архітектора Шиле видозмінити античні маскарони на злу гримасу майстра. Архітектор і сам натерпівся від цього самодура, тому залюбки погодився втілити цей жарт. А під час презентації обличчя цього Фараона настільки викривилося люттю, що не помітити схожість між ним і барельєфом було просто неможливо. В такому вигляді фонтан і було здано в експлуатацію. Ливарники увічнили й себе. При нагоді придивіться: на вершині фонтана можна розгледіти очі, ніс, рот і вуса — чим не колективний автопортрет.
У теплу пору води фонтана приємно дзюрчать і дарують прохолоду відпочивальникам. У цей дзюркіт води вплітається шелест листя, що створює незабутнє відчуття спокою. І це справді дивно, адже парк розміщений практично в центрі міста. Проте тут завжди можна знайти затишний куточок, щоб відпочити від гамірливої столиці.
Поза сумнівом, паркові дерева чимало бачили на своєму віку і зберігають не одну таємницю і не одну цікаву та й трагічну історію. Можливо, колись вам вдасться викликати їх на відверту розмову.
Фото Юрія ПЕРЕБАЄВА.
