На публікацію в «Голосі України» «Потрібна дієва програма будівництва шкіл і дитсадків у багатодітному Рівненському Поліссі» (за 4 березня 2021 року) оперативно відгукнулися голови територіальних громад Рівненщини, депутати Рівненської обласної ради.

Передусім вони підправили: «Потрібна не дієва, а таки Державна програма будівництва шкіл. Бо тільки такі програми фінансує держава». За таке уточнення ми дякуємо керівникам громад.

Голови громад, депутати теж вважають, що будівництвом однієї-двох шкіл проблему забезпечення дітей нормальними умовами для навчання у багатодітних, обпалених Чорнобилем селах Рівненського Полісся не розв’язати.

Потрібна справді Державна програма будівництва шкіл і дитсадків, яких теж не вистачає. Адже область і громади самі з цією масштабною проблемою через нестачу коштів без підтримки держави не впораються.

Вони наводять факти по своїх громадах про те, якою гострою є потреба у школах.

Вирівський сільський голова Сергій Опалько розповів, що у їхній Вирівській територіальній громаді (Сарненський район) потрібно будувати одразу дві школи: у Вирах та Чабелі. Рік тому батьки у Вирах не пускали дітей до школи, допоки обласна влада не пообіцяла, що розв’яже цю проблему. У Чабелі теж у школі тісно: один корпус із трьох класних кімнат побудований ще у 1947 році з деревини польських бараків, які вціліли після війни, другий — у 1961-му, тут п’ять класних кімнат.

Навчання — у дві зміни. Немає спортзалу, уроки фізкультури проводять на вулиці в усі пори року, їдальня — у пристосованому приміщенні. До речі, батьки власними силами намагаються підтримувати приміщення у безпечному стані, бо був випадок, коли стеля впала — добре, що ніхто не постраждав. Але батьки надалі не збираються ризикувати дітьми, тож ставлять справедливу вимогу — побудувати нову школу.

Локницький сільський голова Петро Харковець розповів, що у їхній територіальній громаді конче потрібна школа у селі Кухче, де 350 учнів. Вона побудована у 50-х роках минулого століття. Діти навчаються у пристосованих корпусах у дві зміни.

Спортивного залу немає, фізкультурою займаються надворі. Їдальня тісна, маленька, розрахована на півсотні дітей, тому змушені почергово годувати їх на кожній перерві. Сільський голова готовий до того, аби виготовити документацію на нову школу, але сумнівається, що її внесуть до переліку об’єктів, фінансованих ДФРР. А марно викидати гроші — велика розкіш для громади.

Вараський міський голова Олександр Мензул розповів, що територіальна громада при об’єднанні Вараської міської та сільських рад Володимирецького району отримала у спадок серед іншого і стару школу у селі Сопачів. Тут 407 учнів навчаються у п’яти пристосованих приміщеннях. Село багатодітне, є прогноз, що за два наступні роки у школу прийдуть ще 180 дітей, яких не буде де розмістити, не кажучи вже про комфортні умови навчання. Тож треба будувати нову школу, міська влада планує наступного року виготовити проектно-кошторисну документацію, на яку теж потрібні кошти. У школі в селі Сопачів немає спортзалу, діти харчуються у пристосованих приміщеннях.

Каноницький сільський голова Віктор Семчук вважає: багатодітні Кідри, що входять до їхньої територіальної громади (Вараський район), могли б розширити площу школи за рахунок реконструкції вивільненого занедбаного приміщення під блок початкових класів. Проектно-кошторисну документацію виготовили, але проект не пройшов конкурсний відбір на рівні області. Сказали, що бракує коштів. Відтак діти навчаються тут у дві зміни, навчання допізна через брак класів. Щоб розв’язати цю проблему, проект знову подаватимуть на конкурс проектів, що фінансуються ДФРР. Щоправда, мабуть, доведеться коригувати проект, на що знову треба буде витратити гроші з місцевого бюджету, для якого дорога кожна копійка.

Зарічненський селищний голова Богдан Квачук повідомив, що у їхній територіальній громаді найпроблемнішою є школа у селі Млинок. Вона аварійна. Може статися так, що батьки просто не пустять до неї дітей, щоб не наражати їх на небезпеку.

Є потреба в дитсадку у самому селищі Зарічне.

Старосільський сільський голова Михайло Кузьмич здивував тим, що в очолюваній ним багатодітній громаді (як і у сусідній не менш багатодітній Березівській ТГ. — Авт.), де у центральних селах по 600 і більше дітей дошкільного віку, взагалі немає дитсадків. Так само немає їх і у менших селах двох громад. А батьки вже не один рік вимагають будівництва дитячих садочків. Але до їхніх прохань ніхто й досі не дослухався. Тож п’ятирічки готуються до школи у групах з короткотривалим перебуванням. За словами старосільського сільського голови, треба добудувати школу у Старому Селі. Виготовлено проектно-кошторисну документацію, збудовано один триповерховий корпус. Треба ще добудувати один навчальний, спортзал і їдальню. У школі навчаються 1100 дітей з дошкільнятами. «Цього року добудова школи не внесена у перелік об’єктів, що фінансуються з ДФРР», — з гіркотою каже Михайло Кузьмич.

Депутат Рівненської обласної ради Руслан Потапчук розповів, що до нього звернулися мешканці села Садки Головинської сільської територіальної громади. Вони пишуть, що у їхньому селі немає дитсадка. Через це батьки 240 дітей ламають голову, куди їх подіти, коли їм потрібно йти на роботу. Точніше, пишуть люди, садок побудований, але повністю «заморожений». Його реконструкція могла б розв’язати проблему і зняти соціальне напруження у селі.

Це далеко не повний перелік поліських сіл, де конче потрібні школи і дитячі садки. Голови територіальних громад нарікають на те, що громади витрачають кошти з місцевого бюджету на виготовлення проектно-кошторисної документації для участі в конкурсі на фінансування їх ДФРР. Проходять лише одиниці. Кому поталанило менше (а таких переважна більшість), терпляче чекають наступного року, щоб знову взяти участь у конкурсі. Тим часом в аварійних школах падають стелі (на жаль, було і таке), грибок шкодить здоров’ю дітей, як і відвідування ними вбиралень на вулиці... Документація потребує постійного «коригування» (читайте: висмоктування коштів з місцевих бюджетів)... Тому не дивно, що час від часу на Поліссі в селах з аварійними чи «тісними» школами виникають батьківські бунти, які проявляються у тому, що люди перекривають дороги, не пускають дітей в аварійні школи...

Свою точку зору виклала у листі до редакції Ольга П-ч з одного із поліських сіл (попросила не називати її прізвища, бо це може їй зашкодити):

«Я — мати семи дітей, мати-героїня. Виховую їх чесними, працьовитими. Один мій син уже відслужив в АТО. Хочу, щоб мої діти отримали освіту, навчалися у нормальних умовах, що гарантує їм Конституція України. Тож звертаюся до гаранта, до уряду з проханням звернути увагу на проблему багатьох поліських шкіл Рівненщини і спрямувати державні кошти (народні кошти) не на замки, реставрацією яких можуть зайнятися олігархи, а на будівництво шкіл та дитсадків у наших багатодітних селах. Створіть для дітей бодай елементарні умови для навчання, а тоді лише проводьте освітні реформи. Хоча й у мене, освітянки з великим стажем, є великі сумніви щодо їх якості та необхідності. Але це вже інша тема. Нині ж найболючіша і соціально чутлива тема — це потреба у нових школах та дитсадках у північних районах нашої області».