Дівчина Наталія, яка вміє та хоче допомагати людям.
Родом вона з Хмельниччини. Навчалася на стоматолога та деякий час працювала за спеціальністю у цивільному житті.
З дитинства мріяла стати медиком. Спочатку потрапила в один із батальйонів 58-ї бригади одразу на передній край як медик.
«Щоденно людина стикається з такими обставинами, які в подальшому реалізують саму її суть... Ці кілька місяців перебування на взводному опорному пункті слугували початком мене як військової», — каже дівчина. Медик упевнена, що в першу чергу вона повинна рятувати життя, а потім уже думати про страх від результатів постійних обстрілів.
«...Був випадок, коли один хлопчина після чергового мінометного обстрілу зазнав поранення спини. Йому вирвало ключицю та лопатки. Ми його везли з Новотошківського до Сєвєродонецька, і кожен з нас робив усе, щоб за цей шлях транспортування бійцю не стало гірше. І в такі моменти розумієш, для чого ти живеш. Коли привозиш пораненого до госпіталю і розумієш, що людина жива, що вона житиме, ти врятувала йому життя», — продовжує медик.
Наталія розповідає, як у неї цілився снайпер, коли вона перебувала на позиціях. «Чула, як біля вух свистіли кулі, і поруч застрягали в поверхні мішків, не зачіпаючи мене. Батькам про те не розповідала», — спокійно каже вона. Спочатку чоловіки ставилися до Наталії зухвало, але коли вона залишала те місце, хлопці з нетерпінням кликали її назад, цінували, сумували...
«Пам’ятаю, як на вогнищі готувала їжу і носила хлопцям через залізницю, вся в олії, диму, але несла до них швиденько. Знаєте, там справді всі справжні», — зауважує дівчина.
Потім Наталія через деякий час працювала в медичному пункті батальйону.
Нині дівчина на посаді санітарного інструктора лікувального відділення. Планує продовжувати військову службу в 58-й бригаді:
«Стоматологію люблю, але коли ти рятуєш життя, коли на тебе дивляться поглядом, який просить про допомогу, і ти справді можеш допомогти, стараєшся це зробити, то це безцінно!».
