Станом на 25 березня вона зібрала 135 підписів із необхідних 25 тисяч.
Припускаємо, що цю пропозицію навряд чи сприйматимуть серйозно. Проте, якщо без жартів, то держава повністю переклала організацію і технічне забезпечення «домашніх» уроків на плечі й гаманці батьків. Незалежно від глибини своїх цифрових навичок та рівня статків, вони мусять придбати необхідні гаджети, забезпечити підключення до швидкісного Інтернету, налагодити техніку і, нарешті, виділити протягом робочого дня час для регулярного контролю за онлайн-заняттями сина чи доньки і на додачу пояснювати матеріал самотужки. Якщо дитина без поважних причин не підключається до шкільних інтернет-занять, мам чи тат можуть притягти до адміністративної відповідальності.
На останню тенденцію звернула увагу народний депутат України Інна Совсун.
«Маму на Тернопільщині судили, бо її син пропускав дистанційне навчання. Дитина не змогла відвідувати онлайн-уроки, оскільки вдома не було Інтернету. Раніше за схожою справою намагалися виписати штраф мамі, у якої зламався телефон, і діти не змогли навчатися по ньому дистанційно. Таких справ у судовому реєстрі десятки (і чомусь завжди щодо мам, без згадування тат)», — написала на своїй Фейсбук-сторінці Інна Совсун.
На її переконання, це приклад того, як не варто розв’язувати проблему дистанційного навчання. Натомість є сенс провести дослідження його наслідків. Оцінити рівень знань школярів через ДПА не вийде — з огляду на пандемію Міністерство освіти його скасувало (поки що — лише для 4-х і 9-х класів). «З одного боку, ДПА було відверто слабким механізмом контролю якості знань. Оцінювання відбувалося в рамках школи, у всіх шкіл різний рівень, директори і завучі зацікавлені в тому, щоб усі учні отримали оцінки вищі. Однак для старших дітей, для 9-класників, ДПА було мотивацією краще вчитися», — вважає Інна Совсун.
Не всім педагогам та школярам за рік вдалося налагодити ефективне дистанційне навчання, проте частина учасників освітнього процесу задоволена таким форматом опанування знань і хоче його використовувати й надалі.
«Чого нам катастрофічно бракує — то це розуміння того, якими є наслідки дистанційного навчання, — вважає Інна Совсун. — Саме тому якщо вже Міносвіти не спромоглось адекватно централізовано організувати дистанційне навчання, то необхідно бодай забезпечити інструментарій для максимально уніфікованого і централізованого моніторингу рівня знань. Діти в різних частинах України і так мають нерівний доступ до освіти і, відповідно, різний рівень знань. Дистанційка його лише поглибила. Коли ми побачимо, які діти найбільше постраждали, зможемо вживати заходів. І готувати такий моніторинг міністерство має вже зараз».
Від себе додамо, що в очах більшості наших співгромадян «уроки на відстані» мають вельми непривабливий вигляд. Так, під час онлайн-опитування, проведеного у лютому-березні Українським інститутом майбутнього та «Нью Імідж Маркетинг Груп», майже три чверті (72%) з 1353 респондентів заявили, що запровадження дистанційних інструментів і методів навчання у 2020—2021 роках частково або відчутно знизило якість шкільної освіти. У протилежному впевнені лише 9% опитаних. Стільки ж респондентів вважають, що за цей час нічого не змінилося.
