Перші уроки у цьому приміщенні відбулися 140 років тому.

Цьогоріч одній із найдавніших шкіл краю виповнюється 140 літ. Селу вдалось пронести в буквальному розумінні слова через віки освітянський дух, що був у ній закладений, та й зберегти приміщення, де відбувалися перші заняття.

Після заснування це було однокласне початкове народне училище, навчання в якому тривало чотири роки. Писати і читати дітей навчав один педагог. Порівняно з уроками у дяківській хаті, де місцеві дітлахи здобували освіту до того, це був значний крок уперед.

У 1897-му до цього училища додалась ще й церковна школа грамоти для дівчаток. Там курс, під час якого діти опановували письмо, читання, рахування, церковний спів і домоводство, тривав три роки. При цьому головним предметом залишалось вивчення православної релігії.

За кілька років ще одне приміщення з двома класними кімнатами та квартирою для вчителя відвели під церковнопарафіяльну школу. А земство збудувало початкову народну школу. Її відвідували трохи більше півсотні учнів. Проте дискусій про рентабельність такого закладу тоді не вели. Та й загалом розмаїття вільховецьких навчальних закладів просто вражало. І було це, між іншим, у дореволюційні часи, котрі прийнято вважати «темними».

Щоправда, після революції та громадянської війни картина змінилась — замість різних класів і шкіл у селі спочатку відкрили початкову чотирикласну трудову школу, а за кілька років вона переросла у семилітню, в якій за партами сиділо вже приблизно дві з половиною сотні дітей. Класних приміщень ставало замало, тож під школу забрали церковні будинки священика й дяка та добротні хати хазяйновитих жителів села. Цікаво, що у деяких із них діти навчаються й досі!
Після страшних років Голодомору освітянська сфера все ще продовжувала розвиватись, і в 1934-му в селі відкрили десятилітку. Паралельно до початку війни існувала ще й школа для тих, хто опановував грамоту після 16 років.

Сільська школа процвітала. В неї були своя бібліотека, підсобне господарство, фруктовий сад, пасіка. Відкрили навіть книжковий магазин. Друга світова війна все це зруйнувала. Але по її закінченні у Вільхівцях знову відбудували заклад, який став загальноосвітньою середньою трудовою політехнічною школою з виробничим навчанням. Хоч згодом місцевий колгосп-мільйонер звів нову двоповерхову будівлю для неї, цього було замало, тож навчання продовжувалося і у старих дореволюційних приміщеннях.

Цікаво, що найважчі часи для школи припали не на дві війни, революцію та Голодомори, а на перебудову. Тоді закрили групу продовженого дня та пришкільний інтернат. А учнів та вчителів з кожним роком стає дедалі менше.
Тепер в одинадцяти класах Вільховецької ЗОШ навчаються лише 136 дітей, а освітній процес забезпечують 18 вчителів. І всі вони сподіваються, що їхня школа, пройшовши через століття, вистоїть і переживе ще й часи реформування.Хмельниччина.

Тим часом

Боролись за високі бали

На Хмельниччині визначили кращих педагогів, які змагалися за звання «Вчитель року» у номінаціях «Керівник закладу освіти», «Трудове навчання», «Математика» та «Українська мова та література». Протягом місяця 66 претендентів представляли свій досвід та методики викладання предметів. На урочистому закритті регіонального етапу конкурсу, що відбулося у приміщенні Хмельницького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, переможців привітали і вручили дипломи.

Тепер на них чекають фінальні випробування на всеукраїнському рівні.

Фото зі шкільного архіву.