Марина Сингаївська: «Я б підтримала деякі пункти законопроекту, зважаючи на широку приналежність медіа олігархам. Інша річ, що створити саморегулювальний орган надскладно». Водночас керівник проекту Bihus.Info Денис Бігус додає: «Не уявляю, як можна організувати саморегулювання у країні, де майже усі медіа належать прошарку, який свідомо ігнорує питання саморегуляції».
На тлі розгляду законопроекту про медіа, який передбачає посилення покарань за сприяння збройній агресії, розгорнулася суперечка між українськими медіа-групами.
Як відомо, ЗМІ — четверта гілка влади. Це незалежні контролери, які стежать за діяльністю трьох інших гілок влади, але хто стежить за неупередженістю самих журналістів? У Скандинавії це система саморегулювання, у фундаменті якої лежить загальна декларація прав людини та професійні кодекси поведінки. Етичні кодекси приймаються не державою, а журналістами у діалозі з громадськістю.
Нині у Швеції діє спільний кодекс поведінки для усіх ЗМІ, а також є посада медіа-омбудсмена. До ради входять і представники ЗМІ, і звичайні громадяни. Фінансування ради відбувається без державної допомоги. Крім того, є система штрафів за порушення правил професійної етики.
Вагомість системи саморегулювання полягає у мінімізації впливу на медіа незалежно від їхньої приналежності, прозорості ЗМІ, праві громадян скаржитися на ЗМІ та у захисті журналістів від політичного тиску.
Утім, є дві крайності — зарегульованість ЗМІ та надмірна незалежність медіа. Ідеальна організація медіа може бути забезпечена між цими полярностями.
Але універсальний підхід застосування системи саморегулювання медіа не можна застосувати до усіх країн, зазначає член правління Нордичного журналістського центру в Данії Лайф Льонсманн.
