Ось такий вигляд мав борошномельний комплекс Хмельницького хлібокомбінату в останні дні свого існування.

Фото автора.

Дві події, які останніми днями сколихнули життя хмельничан. Пенсіонерка Аделя Миколаївна зазвичай купувала булку «Ромашка» за 15 гривень. Однак нещодавно продавець повідомила, що така коштує 21 гривню. Суть цієї події така: скачок ціни на хлібобулочні вироби колосальний — одразу на 40 відсотків.

Подія друга: Фонд держмайна розпочинає приватизацію семи державних комбінатів хлібопродуктів, серед яких і Дунаєвецький КХП. Оголошено, що він стане першим об’єктом, який уже 7 травня буде виставлено на прозорий онлайн-аукціон в рамках приватизації державних комбінатів. Стартова ціна на актив становить 187 млн 637 тис. 810 гривень.

Якщо не вдаватись до аналізу, між обома подіями не видно зв’язку. Бо одна пов’язана із життям найбідніших українців, інша — стосується інтересів найбагатших. Та, якщо розібратись, тіснішого годі й шукати. Бо їх об’єднує хліб та зерно. А вони важливі як для кожного з нас, так і для держави та бізнесового інтересу.

Був флагманом, став...

Дунаєвецький комбінат хлібопродуктів не одне десятиліття був не просто флагманом галузі. Він складав основу економіки всього району. Та й для області мав неабияке значення. Про відставання чи неефективне управління ніколи й мови не було. Навпаки, підприємство, окрім виробничих, завжди виконувало чимало соціальних функцій.

Намагалось ніколи не стояти на місці, а розвиватись відповідно до вимог часу. Це формально, відповідно до статуту, його діяльність пов’язана з виробництвом борошномельно-круп’яної продукції. Насправді коло інтересів значно ширше. Адже і тепер, серед складових об’єктів нерухомого майна комплексу, які пропонуються на приватизацію, є не тільки млинзавод, елеватори, вагові комплекси, зерносклади, численні технічні об’єкти, що пов’язані з прямою спеціалізацією, а ще й споруди підсобного господарства і стайні, приміщення ковбасного цеху, пекарні тощо. Якщо до цього додати ще й будівлю колишнього дитсадка, та не зданий в експлуатацію спортивно-оздоровчий комплекс, стане зрозумілим, що на КХП таки вміли господарювати і думали не про те, як вижити, а як розвиватись з користю для себе і для громади.

Інша справа, що з часом частина цих об’єктів перестала використовуватись. Але ж хіба біда лише дунаївчан в тому, що змушені були закривати дрібне виробництво та соціальні заклади? Цих загальнодержавних тенденцій окремо взятому підприємству було не уникнути.

Але говорити про його неефективність чи невправність у господарюванні навряд чи доцільно. То чому ж тоді так гостро постало питання його приватизації?

У кого який інтерес?

Поспілкуватись на цю тему оперативно нам вдалось із головою Дунаєвецької міської тергромади Веліною Заяць:

— Попри те, що комбінат перебуває в підпорядкуванні Дунаєвецької селищної ОТГ, для нас він залишається важливим об’єктом. Адже там працюють чимало місцевих жителів. Тож збережені робочі місця і зарплати — це важливо.

Приватизація обіцяє прихід ефективного власника, і це потрібно, -каже голова. — Ми хотіли б, щоб саме так і було. Але при цьому переживаємо, щоб підприємство справді опинилось у руках тих, хто готовий працювати на ньому і розвивати його.

Щоб не трапилось так, аби його просто вирізали і знищили заради іншої вигоди.

Такі побоювання не випадкові. Адже прикладів того, як були знищені й тепер руйнуються важливі об’єкти аграрного сектору в краї, достатньо.

Так, незавидна доля спіткала Хмельницький хлібокомбінат. Тривалий час він залишався найбільшим хлібопекарним підприємством області. А після приватизації увійшов до складу однієї з найпотужніших аграрних компаній, яка орендувала в краї майже 100 тисяч гектарів землі.

Оскільки її спеціалізацією було вирощування пшениці, власники подбали про те, щоб цей товар можна не тільки експортувати, а й якнайповніше використовувати на вітчизняному ринку. Саме після приватизації модернізували частину виробничих потужностей. У планах значилося створення сучасного хлібопекарного виробництва. Одним із важливих кроків стало спорудження млина.

Сучасний борошномельний комплекс збудували поруч із корпусом хлібокомбінату. Його послугами могли скористатись не тільки власники, а й всі охочі. Але, на жаль, прослужив він недовго.

За кілька років власник змінився. Разом із орендованими землями у спадок йому дістався і хлібокомбінат з усіма його потужностями. Та, очевидно, останнє виявилося не надто потрібним новим господарям. Адже компанія головний акцент у своїй діяльності зробила на соняшник та олію. Ця галузь продовжує розвиватись і тепер. А свідченням тому, що вона є доволі успішною, може слугувати те, що на Хмельниччині з року в рік зростають посіви соняшнику.

Що ж до хлібокомбінату, то одне з його підприємств взагалі зупинило своє виробництво. А протягом останніх місяців зник млин, що стояв поруч.

У місті залишились лише старі виробничі потужності хлібокомбінату, які давно відпрацювали свій ресурс. Сьогодні конкурувати з сучасними пекарнями дедалі важче. Тож перспективи не надто райдужні.

Водночас саме перехід хлібокомбінату в інші руки дуже яскраво продемонстрував «ефективність» нових власників. Як правило, вони виявляються успішними тоді, коли мова заходить про примноження їхніх капіталів. Але втрачають всякий інтерес, коли для підприємства настають нелегкі часи.

Традиційні твердження, що власник не зобов’язаний підтримувати занепадаюче виробництво, зрозумілі. Але чомусь забувається, що разом із правом отримувати прибуток зі своєї власності, було б непогано мати ще й соціальну та суспільну відповідальність.

Про бабусин окраєць подбати нікому

Свого часу саме Хмельницький хлібокомбінат та Дунаєвецький КХП дбали про те, щоб втримати ціни на так званий соціальний хліб. У найскрутніші часи одне підприємство забезпечувало пекарів дешевим борошном, інше пекло хоч і дешевий, але смачний хліб.

Та навіть у приватних руках хлібокомбінат давно перестав бути лідером галузі в краї. Варто визнати, що тепер пекарні пропонують значно ширше різноманіття виробів. Але хто може дозволити собі ласувати їхніми смачними круасанами за 60—70 гривень? І хоч яким би корисним був хліб із новомодних сортів пшениці, вартість ледь не у сотню гривень за кілограм відлякує від такого товару не лише пенсіонерів. Хліб і булочка для збіднілих громадян — це не інтерес та турбота приватного бізнесу.

Тепер постане ще одне запитання: чи готовий новий власник КХП стримувати ціни на борошно?

Ось тут і проступає той зв’язок між подіями, про який згадувалося на початку. Адже з приходом нових господарів область, та й не тільки, вже отримала дорогий хліб і олію із захмарними вартостями. На які «ефекти» чекатимемо надалі?

Хто отримає найбільшу вигоду?

Не дамо однозначної відповіді. За всієї відкритості торгів справжні мотиви і домовленості залишаються мало кому відомими.

Підготовка до приватизації державних комбінатів хлібопродуктів ведеться вже не один рік. За цей час потенційні покупці мали час визначитись. З початку нинішнього року ЗМІ поширили інформацію про те, що Дунаєвецький КХП, загальна площа будівель і споруд якого майже 80 тисяч квадратних метрів, і до складу якого входить адмінбудинок з їдальнею, пекарні, елеватори, млинзавод, лабораторія, склади, цехи, гаражі, інші господарські будівлі, готовий прикупити один із відомих бізнесменів, котрий є не тільки потужним орендатором землі на Хмельниччині, а й власником великої торговельної мережі в країні.

Як зазначено у матеріалах приватизації, запропоновані на аукціон активи мають чудовий інвестиційний потенціал, оскільки КХП створювалися як виробничі майданчики з ретельним вибором локацій та розвиненою логістичною інфраструктурою, мають доступ до залізничних колій. Підприємства використовувалися і для переробки зерна на борошно або комбікорми, і для зберігання чи перевалки продукції на елеваторних потужностях. А їх приватизація має принести вигоду для всіх учасників процесу: держава — отримати кошти до бюджету, інвестори — важливі для розвитку бізнесу активи, а місцеві громади — робочі місця та розвиток територій. Це офіційна позиція.

А тепер про реалії. Щодо бюджетної вигоди, то стартова ціна на активи КХП менш як у 188 мільйонів гривень навряд чи істотно збагатить державу.

Щодо інтересів потенційного власника, то він не приховує, що зацікавлений у потужностях для зберігання зернових. Та, крім цього, припускається, що будівництво компанією власних елеваторів полегшить в майбутньому отримання кредитів або випуск євробондів для одержання коштів під викуп земель. Тож придбання КХП — і справді справа дуже далекоглядна і вигідна. Для нового господаря, зрозуміло.

Що отримає громада, побачимо з часом.

А от бабуся Аделя Миколаївна вже поділилась найближчими планами: якщо раніше вона купувала «Ромашку» раз на тиждень, то тепер робитиме це раз у десять днів. Ось така вигода.


Попри певні фінансові проблеми, які виникли на Дунаєвецькому КХП, підприємство залишається важливою ланкою в гарантуванні продовольчої безпеки краю.

Фото із сайту Фонду державного майна України.

Хмельницька область.