— Що у вас там діється? Чому вся лікарня вийшла на страйк? — зателефонувала до лікарки Житомирської обласної клінічної приятелька з однієї із міських лікарень.

— Який страйк? — здивувалася та. — У нас усе спокійно, все йде своїм порядком. Про жоден страйк ми не знаємо...

— Як це так? Усе місто гуде, а ви не відаєте?! — розгнівалася приятелька і вимкнула телефон...

Було це на початку квітня, коли на подвір’ї обласної клінічної лікарні зібралися чоловік 12 медпрацівників одного з відділень з плакатами «Хабарника — геть!», «Леськіву тут не місце!» тощо. Масовість створювали ще й їхні родичі та друзі — загалом було осіб 30. Дивно, але зафіксувати цей протест із мікрофонами та відеокамерами прибули журналісти восьми солідних обласних та міських теле- і радіоканалів та газет — певне, їх завчасно запросили.

У Житомирській обласній лікарні 28 клінічних відділень та 6 додаткових, а на протест вийшло тільки одне. Всі інші ту «акцію» не підтримували — бо в лікарні свого директора Богдана Леськіва колектив шанує, — або про неї просто не знали...

То що за цим стоїть?

— Мене ця «акція» не злякала, — сумно усміхається директор обласної клінічної лікарні Богдан Леськів. — Я до цього звик. Це вже третя чи четверта така «акція» проти мене... Після кожної із них було багато перевірок — від обласного департаменту охорони здоров’я, обласної ради та адміністрації. Двічі приїздили солідні комісії з Міністерства охорони здоров’я України. Жодна перевірка порушень, навіть незначних, ні в роботі, ні у використанні фінансів не виявила.

Складається враження, що мене просто хочуть довести до нервового зриву, спонукають написати заяву на звільнення, щоб місце директора провідного медичного закладу області дісталося комусь іншому, — розводить руками Богдан Богданович.

То де ж усе-таки істина? За тими, хто підняв страйк, чи за тими, хто його не підтримав?..

Богдан Леськів у медицині — вже 31 рік. Після закінчення Івано-Франківського медінституту отримав направлення на Житомирщину, де й працював хірургом у Новоград-Волинській міськрайонній лікарні. Потім йому доручили керувати міськрайонною медико-соціальною експертною комісією, де встановлюють інвалідність, підтримують хворих, лікують їх. За 10 років роботи Б. Леськів зумів зробити міськрайонну МСЕК найкращою в Україні. Починаючи ще з 1995-го йому вдалося запровадити комп’ютерні технології та програмне забезпечення, повністю перейти на європейські стандарти. З усієї України тоді приїздили 18 головних експертів переймати його досвід.

Тож коли звільнилося місце керівника обласної МСЕК, обласна влада довго не думала і призначила туди Б. Леськіва. На жаль, попереднього керівника звільнили незаконно, тож його на цій посаді поновили. А Богдан Богданович став працювати заступником головного лікаря обласного центру боротьби зі СНІДом, викладати у Вінницькому медуніверситеті. А в березні 2015 року його призначили головним лікарем обласної клінічної лікарні імені О. Ф. Гербачевського.

Ніби й небагато часу минуло відтоді, а зробити вдалося чимало. Попри проблеми з фінансами, характерні для всіх комунальних медичних закладів, лікарня закупила і встановила новий магнітно-резонансний томограф, новий сучасний комп’ютерний томограф. Оновили рентгенологічну техніку, придбали нові апарати. Сучасним обладнанням забезпечили ендоскопічну службу. А лабораторію Житомирської обласної клінічної лікарні визнали однією з кращих в Україні.

Крім того, вдалося осучаснити й переобладнати деякі відділення або відкрити нові — загалом таких 18. Серед них — і складні, але дуже необхідні для лікування тяжких хворих реанімаційне відділення, неврологічне, кардіологічне, ендоваскулярної хірургії. До вже наявних докупили ще один ангіограф.

Оскільки нині — як наслідок Чорнобиля, забрудненого екологічного середовища — багато людей мають хворі нирки, обласна лікарня вважає свої досягненням і те, що вдалося відкрити кілька нових філій центру гемодіалізу, тобто штучної нирки: зокрема в районних центрах Коростені та Овручі, й ще один у Житомирі, в обласній стоматполіклініці.

Приємно також зазначити, що обласна клінічна має статус «Лікарня, безпечна для пацієнтів». В області таких більше немає, в Україні таких лише 16. Цей статус означає, що тут гарантована чистота в палатах та операційних, тут дотримуються протоколів лікування, тепло ставляться до хворих.

Це те, що вже вдалося зробити. Але процес вдосконалення медичного закладу триває. В червні-липні тут планують відкрити ще два нові реанімаційні відділення, завершити ремонт і довести до європейських стандартів відділення нефрології. До кінця року мають завершити ремонт і осучаснення приймально-діагностичного відділення, розпочати реконструкцію нейрохірургії та хірургії.

А у вересні повинні відкрити ще одну операційну в кардіохірургії, де можна буде робити трансплантацію органів. Хворих, які цього потребують, нині багато, й одна операційна, що діє вже кілька років, не справляється...

Випробування на міцність прийшло з коронавірусом

Згідно з рішенням Міністерства охорони здоров’я України та Національної служби здоров’я в лікарні облаштували 330 ліжок для ковідних хворих, 47 — у реанімації. Не так уже й багато лікарень в Україні, де є така потужна реанімація для інфікованих коронавірусом.

У житомирській обласній є все необхідне для ретельного обстеження ковідних хворих: комп’ютерний томограф, ультразвукова діагностика, сучасна лабораторія. І — що дуже важливо — засоби індивідуального захисту для медпрацівників, котрі обслуговують ковідних хворих, та для інших пацієнтів.

Що ж допомагає Богдану Леськіву в наш непростий час обмеженого фінансування та наступу реформ з усім цим справлятися? Насамперед — підтримка колективу та обласної влади. І, звичайно ж, його здібності та спрямування: крім медичної, він має ще дві вищі освіти — з менеджменту та державного управління справами.

І ще один важливий момент, що викликає підтримку колективу: середня зарплата лікаря тут — 16 тисяч гривень (це — середня: хто має більше навантаження, отримує більше, хто менше — менше). Середня зарплата молодшого медперсоналу — 6 тисяч гривень.

За все зроблене і досягнуте шанує Богдана Леськіва колектив і стає на його захист. Дуже вдячні за турботу про себе і пацієнти.

— Я здивована тим, що у наш бідний час нас ще й непогано годують, — каже Галина Іванівна з приміського села. — Вранці — суп, в обід — борщ, тушкована капуста або навіть і плов із м’ясом. Увечері — теж суп або каша. Кілька разів на день дають чай із заваркою та цукром, та ще й з ватрушкою. Мій племінник нині в іншій лікарні лежить, то там тільки окропу наливають...

— А я приїхала сюди доньку провідати, та тут і захворіла, — приєднується до розмови Надія Василівна із сусідньої області. — У нашій обласній лікарні взагалі хворих не годують. На території є кафе — тож ідіть туди і їжте, що хочете...

...Лікарі в розмовах між собою теж діляться новинами:

— Ви чули? Оті двоє, які останній страйк піднімали (певне, не з власної ініціативи), вже самі звільнилися. Шукали роботу в інших медичних закладах міста, але їх туди не взяли. Кажуть, що поїхали в Київ...

Хоча навряд чи атаки на директора обласної клінічної лікарні на цьому закінчилися. На жаль, є люди, котрі думають, що керівне крісло вимащене медом, і хочуть туди сісти...

Тож поліщукам, напевно, потрібно визначитися зі своїм ставленням до того, що діється. І подумати, де краще лікуватися: у своїй непоганій обласній клінічній лікарні чи за власні гроші їхати до Києва чи Білорусі?..

Людмила НАТИКАЧ, заслужений журналіст України.

Житомир.