3 червня в кафедральному соборі Святої Трійці в Луцьку відбулося традиційне богослужіння з нагоди Дня журналіста. Його провів керуючий Волинською єпархією ПЦУ митрополит Михаїл. Цього ж дня владиці вручили посвідчення і значок члена Національної спілки журналістів України. Відтепер Волинська єпархія має можливість створити первинну організацію НСЖУ. Подібної практики Україна ще не знала.
Яскравий приклад цього — академік Борис Патон, який і в 101 рік мав ясний розум. Можу навести десятки інших таких прикладів. Звернув увагу і на своїх колишніх однокласників: відмінники майже всі живуть, а тих, хто списував у них домашні завдання, давно вже немає. Мозок, цей наш живий комп’ютер, який контролює і регулює роботу людського організму, повинен увесь час працювати з навантаженням.
Загалом читати в Україні стали менше. Хоча є і приємні винятки. Але варто відвідати наші бібліотеки — і стає сумно. Немає ажіотажу і в книжкових магазинах. Та й самих книгарень стало значно менше.
Переглядаючи свою домашню бібліотечку, натрапив на книгу Володимира Денисюка «Журналістика Волині: факти й імена», надруковану у видавництві «Надстир’я» в 2005 році. Надзвичайно цікаве і насичена фактами видання, яке відображає картину на газетній стезі області з 1939-го по 2005 рік, а частково і за більш ранні періоди історії Волині. Так ось, головна газета краю «Радянська Волинь», а з 1991 року просто «Волинь», мала такі тиражі: у 1945 році — 18 тисяч, в 1957 — 42 тисячі, в 1971 — 110 тисяч, наприкінці 1980-х — 240 тисяч, у 1990 — 228 тисяч. І це в області з мільйонним населенням. Тобто газети читали майже у кожній сім’ї. Зараз тираж «Волині» — менш як 20 тисяч примірників.
Подібна тенденція спостерігається і з районними газетами. А деякі видання, такі як газета «Віче» (колишня обласна «Молодий ленінець»), найтиражніша на початку 2000-х років «Сім’я і дім», надзвичайно симпатична і цікава «Відомості і К», взагалі перестали існувати. Їх сумну долю може повторити й будь-яка з газет області.
Потужним був і кадровий потенціал видань. Редактори і творчі працівники мали вищу журналістську освіту. Сьогодні ж навіть у вже згадуваній «Волині» лише кілька осіб мають дипломи журналіста. Це стає серйозною проблемою. Адже п’ять років навчання на журфаках університетів Львова і Києва багато давали для розширення творчих горизонтів майбутніх медійників. Не дивно, що проблемні матеріали і репортажі тепер на сторінках газет з’являються рідко, зовсім немає нарисів, фейлетонів, а під рубрикою «новини» друкуються інформації переважно, де в перших реченнях є слова: вкрали, зарізали, згоріло, затопило... Дрібнотем’я губить газети, а негатив на їхніх сторінках породжує невпевненість.
Розповідають, що колись відому Мерилін Монро, аби підняти її престиж, сфотографували за читанням дуже популярної і складної для сприйняття книги. Кажуть, що після цього фото багато хто змінив свою думку про Мерилін. Та ще років так десять тому керівники і політики вважали за потрібне фотографуватися чи позувати перед телекамерами на фоні приватних бібліотек або книжкових полиць у кабінетах, стосом газет на столі. Зверніть увагу, як вони це роблять зараз. Книг немає, зате є авто, розкішний особняк, на крайній випадок — вулиця.
Чи не кожного місяця цікавлюся, які газети передплачує обласна рада? А майже жодних, за винятком «Профспілкової газети», а віднедавна ще і «Волинської газети». А в головному представницькому органі краю мали б моніторити, що робиться в області, чим живуть громади і райони. Кажуть: а ми дивимося телевізор, читаємо Інтернет.
Як журналісту, мені не раз доводилося брати участь у телевізійних програмах. Пригадую, якось по Волинському телебаченню, у найкращий ефірний час з 19-ї до 20-ї години, ми з начальником обласного управління водного господарства, на жаль, уже покійним, Юрієм Бахмачуком вели розмову про проблеми Світязя, річок і озер краю, меліорацію. Здавалось би, цікава для всіх тема. Працювали прямі лінії зв’язку. А зателефонував лише один чоловік, щоправда, аж тричі. Після завершення ефіру поцікавилися у ведучого: чому така байдужість?
— А ви думаєте, скільки чоловік дивилися нашу передачу? — запитав він.
— Тисяч двадцять, — відповіли ми, боячись, що образили журналіста.
— Якщо тисяча чоловік дивилася, то дуже добре, — охолодивв він наш ентузіазм. Так що рейтинги передач місцевого телебачення не слід перебільшувати.
Хто часто бере в руки книги чи газети, знає, що читання змушує мислити, фантазувати. Тобто мозок активно працює. І ще одна деталь: що розвинутіша країна, то вищий там авторитет преси, а що відсталіша...
Микола ЯКИМЕНКО, випускник журфаку Львівського університету імені Івана Франка.
Луцьк.
Фото автора.
