Під час масової акції патріотичної громади на центральній площі вільного Маріуполя.

На в’їзді в Маріуполь.

Це стало переломною подією в російсько-українській війні, яка завадила подальшій окупації України.

За задумом російських окупантів, Маріуполю відводилася стратегічна роль у реалізації путінського проекту «Новоросія». Великий промисловий центр та порт мав відкривати пряме морське сполучення з анексованим Кримом, а перспектива захоплення півдня Донецької, Запорізької та Херсонської областей відкривала шлях до Криму суходолом.

Саме тому з березня 2014 року Маріуполь став одним із міст, де розгорнулися події «русской весны». Але замість переможних реляцій російські окупанти змушені були констатувати в Маріуполі, чи не вперше за 2014 рік, рішучу відсіч з боку українських патріотичних сил, а згодом — і повний розгром сепаратистського угруповання в місті.

Ближче до літа в місті ставало «спекотніше»

Під час подій Революції Гідності політичні настрої жителів Маріуполя помітно розмежувалися: частина городян висловлювала свою підтримку Євромайдану, частина виступала за В. Януковича. Мітинги за і проти Євромайдану відбувалися у Маріуполі до кінця квітня, аж доки проросійські терористи не перейшли до збройного захоплення міста.

13 червня 2014 року. Українські бійці в день штурму штаб-квартири проросійських бойовиків у Маріуполі.

15 березня, у переддень кримського референдуму, на проросійських мітингах у Маріуполі пролунала вимога референдуму. Водночас сепаратисти вдавалися до силових акцій: атакували територію заводу «Рошен», де намагалися знайти прибулих із Західної України, блокували прикордонну військову частину та збудували блокпост на в’їзді до міста.

13 квітня 2014 року, на шостий день після проголошення «ДНР» у Донецьку, проросійські бойовики за бездіяльності правоохоронних органів захопили будівлю міської ради та вивісили на її даху прапор терористичної організації «ДНР». Того ж дня сепаратисти напали на мітинг прихильників соборності України, в результаті чого дев’ятеро з них потрапили до реанімації.

14 квітня 2014-го українська влада оголосила про початок антитерористичної операції, а вже ввечері 16 квітня бойовики вчинили спробу захоплення військової частини 3057, у результаті чого троє нападників загинули, 13 були поранені і 77 затримані.

Утім, місто дедалі більше потрапляло в тенета російської окупації, і на початку травня прапори «ДНР» були вже над будівлями районних адміністрацій, СБУ, міліції та прокуратури.

Збройні сутички травня й дедалі більші жертви

У ніч з 3 на 4 травня у центрі Маріуполя сталися нові збройні сутички, що супроводжувалися підпалом будівлі «ПриватБанку» й розгромом офісу кандидата в Президенти України Петра Порошенка. Містом стали поширювати листівки із закликом брати участь у «референдумі щодо статусу Донецької республіки».

Впродовж 6—8 травня будівля Маріупольської міськради кілька разів потрапляла до рук сепаратистів, але українські силовики щоразу відновлювали контроль над радою.

Чергове протистояння розпочалося 9 травня зі спроби захоплення 60 озброєними бойовиками міського управління міліції й подальшої перестрілки. Одночасно з Донецька до Маріуполя вирушило майже 80 «ополченців». Помічені були в місті й бойовики зі Слов’янська та чеченські найманці.

За різними свідченнями, управління маріупольськими сепаратистами та їх фінансування здійснювали підбурювачі — вихідці з Росії, а серед учасників вуличних сутичок впізнавали місцевих кримінальних лідерів та ділків. Проти українських силовиків діяли також російські снайпери, що перебували у будівлі поліклініки біля управління міліції.

9 травня колона 72-ї бригади ЗСУ зруйнувала барикади терористів та увійшла до Маріуполя. У результаті протистояння, що одразу зав’язалося, будівля міського відділку міліції згоріла вщент. Місто палало, почалися масовані обстріли житлових кварталів. Близько 12.30 загорівся перший поверх міської ради, й пожежа тривала всю ніч.

За офіційними даними, у результаті протистояння 6—9 травня загинуло 9 та поранено 42 особи. МВС повідомляло також про ліквідацію 20 озброєних сепаратистів. Під час зіткнень загинули начальник Маріупольського міського управління ДАІ підполковник Віктор Саєнко, співробітник патрульної служби міліції Михайло Єрмоленко та командир Дніпропетровського батальйону територіальної оборони Сергій Демиденко. Міська влада Маріуполя оголосила 10 травня днем жалоби у місті за загиблими під час зіткнень.

Серед «ополченців», яких затримали українські силовики, був і «міністр оборони» самопроголошеної «Донецької народної республіки» Ігор Какідзянов.

Для уникнення ескалації конфлікту та щоб не допустити великої кількості жертв серед місцевого населення, штаб АТО 10 травня ухвалив рішення про тимчасове виведення бійців Національної гвардії з міста.

Відтак, ще на один місяць Маріуполь залишався під контролем російських окупантів. У місті панували хаос, стрілянина, безкінечні мітинги за приєднання до Росії. Водночас ширилися мародерство магазинів та знищення інфраструктури.
11 травня у Маріуполі відбувся так званий референдум за проголошення суверенітету «Донецької народної республіки», на якому у місті було відкрито лише 4 виборчі дільниці.

Довгоочікуваний і переможний штурм

«Визволення Маріуполя наявними силами ЗСУ та Нацгвардії, за повного паралічу силових структур і відсутності боєздатних підрозділів, нині неможливе, а єдиним виходом є доукомплектування та озброєння батальйону «Азов», — такою була сувора констатація на нараді в МВС 12 травня під керівництвом міністра внутрішніх справ А. Авакова.

Зважаючи на те, що 25 травня 2014 року проводилися вибори Президента України, силовики розглядали можливість визволення міста 23 травня, аби надати можливість організувати виборчий процес. Однак, проаналізувавши наявні сили та засоби, командування відмовилося від цього плану. Остаточною датою початку визволення було визначено 13 червня.

Українські воїни-визволителі в’їжджають у визволений від російських окупантів Маріуполь.

До цієї дати підрозділи «Азова» перевели до Бердянська, де вони змогли доукомплектуватися і доозброїтися. На полігоні в Бердянську «азовці» створили макет маріупольського укріпрайону терористів і відпрацьовували роботу штурмових груп.

За день до операції з Маріуполя втекла банда одного з лідерів терористів «Чечена». Після отримання інформації про майбутній штурм він втік, навіть не попередивши залишки інших бандформувань.

Проведення штурму було доручено 150 бійцям спецбатальйону «Азов», двом ротам спецбатальйону «Дніпро», двом ротам Національної гвардії та спецпідрозділу МВС. Силам АТО протистояли від 60 до 80 озброєних бойовиків. Блокпости на в’їздах до міста взяли під контроль військові, допомога надходила також від членів «Правого сектора» та місцевих активістів. Для блокування району проведення спецоперації було залучено майже 500 військовослужбовців ЗСУ та Національної гвардії. Загальне керівництво операцією здійснював командувач сектору «М» генерал Нацгвардії М. Климчук.

Атака ворожих позицій розпочалася 13 червня о 4.50 ранку з обстрілу терористів із ЗУ-23. Після цього в бій вступили штурмові групи «Азова», які передусім взяли під контроль банк на вулиці Грецькій, де розміщувалася штаб-квартира терористів.

Під час зачистки Маріуполя від сепаратистів були ліквідовані їхні ключові опорні точки, знищено техніку та відновлено контроль над усіма захопленими спорудами, зокрема будівлею міської ради, ПТУ тощо. Місцеві жителі не чинили спротиву діям сил АТО, а після закінчення операції розпочався демонтаж барикад.

Під час визволення міста 13 червня дістали поранення п’ять бійців Національної гвардії. Сепаратисти під час спецоперації втратили 5 осіб, 17 зазнали поранень. 20 терористів було затримано, серед них — ватажки бойовиків на прізвиська «Дід» та «Полковник».

Утім, ворог не поспішав визнати поразку. 14 червня близько 10.00 терористи із засідки в районі заводу «Азовсталь» обстріляли з автоматів та гранатометів колону автомобілів Держприкордонслужби України з вантажем провізії та речового майна. Під час протистояння загинуло 5 прикордонників, ще 7 дістали поранення.

Після визволення Маріуполя бійці «Азову» провели «Широкинську операцію». Завдяки цьому лінію фронту вдалося відсунути від мирного українського міста та убезпечити мешканців Маріуполя від постійних обстрілів російських найманців. Хоча певний час місту довелося відчувати небезпеку прифронтової зони. Особливо після 24 січня 2015 року, коли внаслідок обстрілу «Градами» житлового мікрорайону Східний загинуло 30 осіб і понад сто було поранено, зокрема й діти.

13 червня 2014 року Президент України Петро Порошенко доручив голові Донецької ОДА Сергію Таруті тимчасово перенести адміністрацію з Донецька до Маріуполя.

Нині Маріуполь живе своїм мирним життям, і кілька років поспіль він входить до числа міст із найнижчим рівнем злочинності в Україні.

Уперше урочисто День визволення Маріуполя від проросійських терористів було відзначено на державному рівні 13 червня 2016 року.

В історіографії російсько-української війни 13 червня 2014 року вважається переламною датою. Якщо до цього моменту Путін сподівався на те, що вдасться шляхом «повстання» місцевих мешканців зі зброєю, яка постачалася з Росії, захопити південний схід України, то надалі російським окупантам уже довелося вести війну із залученням своїх регулярних частин. Та головне: спецоперація із визволення Маріуполя показала, що Україна здатна чинити опір. Саме після 13 червня Путін чи не вперше зрозумів, що Україну нахабцем не візьмеш і вона здатна відчутно бити агресора по руках.

Донецька область.

Фото з відкритих джерел.