Накопичився солідний архів з відписок. І нікому немає діла, що жити в таких умовах, як ми, мешканці села Вири Сарненського району Рівненщини, просто нестерпно.
Справа в тому, що фактично посеред нашого села неподалік від житлових будинків, школи, церкви та інших об’єктів розміщено ТОВ «Вирівський гранкар’єр» (його, щоб не плутати з іншим, де господарює німецький інвестор, мої односельчани називають № 2) та його кар’єр. Від моєї хати та хати мого сусіда Юрія Євгейчука, в якого четверо маленьких дітей, до кар’єру якихось 150 метрів, до церкви — і того менше. У такому самому близькому сусідстві й інші мешканці села.
Так от, мало того, що ми дихаємо пилом, який за північного вітру доходить із підприємства. Воно, на відміну від схожих підприємств у сусідніх селах, не має галереї, накриття, яке хоча б трохи поглинало пил і шум (на це закривають очі екологічні служби). То цілодобова робота підприємства — це пекло для мешканців: шум, пил та інші загрози, про які я ще розповім.
Я розумію, що заводи потрібні, і це добре, що вони працюють, бо дають роботу людям, щебінь, відсів на будівництво, сплачують податки в бюджет. Але все це не ціною створення нестерпних умов життя для місцевих мешканців. Такі виробництва потрібно виносити за межі населених пунктів. У нас, наприклад, у лісі є 11 затоплених кар’єрів, але щоб їх привести, як то кажуть, до робочого стану, потрібні затрати: воду відкачати, прокласти комунікації, сякі-такі дороги...
Але це ще не головна проблема.
Головна проблема — це вибухи на кар’єрі. Вони становлять пряму загрозу нашому життю, оскільки під час вибухових робіт, які тривають інколи по чотири години, каміння долітає і до наших осель.
У того ж таки багатодітного сусіда Юрія Євгейчука після таких вибухів у кар’єрі на городі опинилася 150-кілограмова гранітна брила. Це щастя, що ніхто не постраждав. Тих вибухів лякаються і діти. Жити в такому шумі, пилові та при вибухах дуже й дуже складно. Але нікому до того немає діла.
Коли ми почали скаржитись на небезпечне сусідство в різні інстанції, включно з Офісом Президента, керівництво ТОВ «Вирівський гранкар’єр» почало надсилати поштою нам листи-попередження, в яких повідомляє про вибухові роботи на кар’єрі впродовж певної кількості годин (зазвичай це чотири години) і просить (цитую): «На час проведення вибухових робіт вивезти сім’ю та наявні транспортні засоби за межі вибухонебезпечної зони».
Це я маю на цей час залишити без нагляду оселю, худобу, господарство, зрештою, справи, і підлаштовуючись під їхній графік, іти з сім’єю абикуди із села, яке здригається від вибухів. А як тому самому сусіду із чотирма дітьми (найменша дитина ще немовля), куди йому податися, де пересидіти ті чотири години, особливо взимку? Та й діти лякаються вибухів, немовля здригається від кожного, не може спати. І хіба тільки ми в таких нестерпних умовах живемо? У декого, у кого хата старіша, тріщини пішли від тих вибухів, у мене ще й колодязь завалився...
Ще до децентралізації 12 грудня 2018 року Вирівська сільська рада погодила своїм рішенням будівництво ТОВ «Вирівський гранкар’єр» шумозахисного бар’єру біля наших домівок завдовжки 90, заввишки 5 метрів, який хоч би трохи зменшував шум. Але й досі ніхто нічого не зробив.
До речі, санітарна зона від кар’єру має бути півтори тисячі метрів, вибухонебезпечна зона — 350 метрів. 8 липня в кар’єрі для вибуху закладено вибухівку у 48 свердловин завглибшки 9 метрів. Уявіть потужність того вибуху. Попри те, що ми постійно звертаємось у різні інстанції, жодна зі служб не приїхала заміряти рівень шуму, радіаційного фону та рівень викидів шкідливих речовин під час таких вибухів.
Тому й пишу до вашої газети в надії, що хоч через неї можновладці почують про нашу сільську проблему. Адже вона стосується 2,3 тисячі мешканців села Вири. Ми вже і без того свого часу постраждали від аварії на ЧАЕС, а тепер страждаємо, а не живемо, через ось таке небезпечне і неспокійне сусідство. Чому ми маємо проводити евакуацію на час вибухів, ми ж не в АТО живемо?
Прошу редакцію такої поважної газети донести цю проблему до тих, хто її, як вважаєте, розв’яже.
Микола БОРОВИК, житель села Вири Сарненського району Рівненщини, потерпілий від аварії на ЧАЕС, особа з інвалідністю третьої групи.
