Слова, що випурхнули з його вуст, миттю облетіли соціальні мережі. Багатьох хмельничан обурила не тільки якість виконаних робіт, як те, з якою легковажністю посадовець оцінив її.

Але те, що сталося потім, викликало ще більше збурення і здивування. Активісти закликали через соціальні мережі небайдужих жителів міста прийти до міської ради і висловити своє незадоволення. Подією зацікавились і журналісти. Але у визначений час натрапили на півтора десятка людей, в яких вгадувались безхатьки та люди напідпитку.

Після такої протестної акції соцмережі знову зарясніли коментарями. Висловлювалась і така думка, що це саме влада організувала бомжів, аби таким чином знівелювати проблему. І вона із комунальної перетворилась на політичну.

То що сталося насправді? Чи дійсно владу налякали активісти, що натякнули про можливі «дорожні» оборудки? Чи, навпаки, хтось навмисне спробував її дискредитувати?

Великі ремонти за малі гроші

Те, що влада не залишає поза увагою ремонти та благоустрій міських доріг, — це факт. Як і те, що про масштабні проекти капітального ремонту нинішнього літа говорити не довелось. І це можна зрозуміти: після затяжних криз та локдаунів у міську казну важко було назбирати потрібні кошти. Але й без ремонту не було як. Тож вирішили шукати компромісні варіанти, тобто провести економне латання доріг. І основну ставку зробили на так званий струменевий метод.

Для цього ще наприкінці травня управління комунальної інфраструктури міськради уклало договір з однією із фірм на поточний ремонт вибоїн струменевим методом. Вартість робіт була оцінена майже у чотири з половиною мільйона гривень. За ці гроші дорожники мали полатати ями на півсотні вулиць та ще й на двох транспортних розв’язках. Щоправда, про центральну площу тоді не згадувалось.

Намічене могло б здивувати своєю масштабністю. Але ще більше здивування з’являлось на обличчях водіїв та пішоходів, коли вони опинялись на «відремонтованих» ділянках. Суть ремонту полягала в тому, що на вибоїни та тріщини наче «напилювалась» суміш із бітуму та дрібної фракції щебеню.

Про естетичний вигляд таких «ляпок» годі й говорити. Так само як і про довговічність. Багатьох дивувало, навіщо витрачати кошти на таке? Тим більше, якщо цих коштів обмаль?

А ще чимало автомобілістів зіткнулось із тим, що на свіжовідремонтованих ділянках дрібні камінці легко відшаровувались і летіли з-під коліс у всі боки.

Та останньою краплею у такому ремонті став міський майдан. Після того як густу сітку тріщин на асфальті «запилили» щебенем і бітумом, площа стала майже непрохідною (на знімку). Під палючим сонцем усі «рубці» перетворились на м’яке місиво, на яке мало хто наважувався наступити.

Як можна було витратити такі дорогі бюджетні мільйони на цей ремонт — це те питання, які громадські активісти хотіли поставити перед владою. Але зробити це не вдалось.

Хто кого організував?

У визначений час на порозі міськради почали збиратись люди доволі сумнівного вигляду. В руках у них були обривки картону, наче зі смітника, на яких навіть прізвище людини, до якої висловлювались претензії, було написано неправильно.

Було очевидно, що більшість цих мітингувальників дуже далека від проблем міста. Натомість вони доволі активно заявляли про те, що організатори обіцяли їм по 200 гривень за участь. Один навіть похизувався купюрою, котру, начебто, вже отримав.

А в цей же час тільки за кілька десятків метрів від будівлі на «відремонтованій» площі стояла жменька активістів, котрі справді хотіли почути від міської влади відповідь на свої запитання.

Побачивши ватагу безхатьків, вони одразу зрозуміли, що хтось намагається їх дискредитувати. А тому одразу відмежувались від цієї компанії.

Не сумніваються, все було зроблено навмисно, аби відволікти увагу містян від справді важливої проблеми. Мовляв, подивіться, хто про це говорить? Чи можна сприймати цих людей всерйоз?

Дехто навіть припустив, що така провокація — це справа рук самої влади. Адже є такий добре відомий прийом чорного піару. До таких припущень спонукало й те, що з певних джерел стало відомо, що переважна більшість «мітингувальників» — це безхатьки, які мешкають в одному з міських закладів соціального захисту. Хто міг організувати команду, якій надається безплатно тимчасовий прихисток, залишається лише здогадуватись.

Чи не забагато виправдовувань?

Будь-що пояснювати їм не було жодної потреби, бо вони й не слухали. Але Василь Новачок, чия робота, а головне — попередні коментарі і збурили всю цю ситуацію, все-таки детально роз’яснив, чому провели такий ремонт. Мовляв, не хотіли витрачати великі кошти на площу, бо є чимало інших «гарячіших» ділянок. А площу вже й так років сорок ніхто не ремонтував. А тут зробили — то ще й, виявилось, не так.

Мовляв, якби її традиційно вкрили шаром асфальту, то це з’їло би мало не весь бюджет, що призначений для струменевого ремонту. А так на дев’ять тисяч квадратних метрів знадобилося лише півтора мільйона. Настане час — і площу оновлять кардинально. Вже велась мова про її реконструкцію й облаштування під нею підземного паркінгу. Але такий проект, за словами посадовця, коштуватиме до 150 мільйонів гривень. До нього місто поки що фінансово не готове.

Пояснення зрозуміле. Але й після того не зникала думка: нащо взагалі було братись за ту площу?

Очевидно, щоб роз’яснити ще доступніше, за пару днів Василь Новачок записав відеоблог, присвячений ремонту доріг у громаді. Показував об’єкти, які мали би ремонтувати і чверть століття тому, і десяток літ назад. Говорив про те, що у бюджеті як не було, так і немає на це коштів. Порахував також, що ремонт шести проблемних доріг обійшовся б місту у 746 мільйонів гривень, тоді як на весь нинішній рік виділено лише 135 мільйонів...

І знову: найліпший вихід — ямковий ремонт, який удвічі дешевший за поточний і у шість разів за капітальний. А вершина цього айсбергу — той самий горезвісний струменевий ремонт за 170 гривень за квадратний метр.

— Так, є недоліки. Певний час з під коліс вилітає щебінь, той щебінь прилипає до взуття. Та ці недоліки дуже короткотермінові. За тиждень маємо нормальне дешеве відремонтоване покриття, яке зможе прослужити кілька років. Тим самим продовжить експлуатацію асфальтобетонного покриття, яке укладено 20—40 років тому, — розповів заступник міського голови.

А нам нормально?

Оце «нормальне» знову різануло по вухах. Бо під час одного з перших коментарів щодо площі вже звучала фраза: «Та нам нормально». Саме вона і обурила багатьох.

Що нормально?

Жахливий вигляд площі, де хмельничани збираються у справді доленосні моменти для них і для країни? Де ось уже сім років поспіль стають на коліна, проводжаючи в останню путь загиблих героїв? Звідки багато десятиліть поспіль у доросле життя відправлялись випускники шкіл?

Чи те, що на таку роботу пішло отих півтора мільйона гривень, котрі з такими зусиллями сплачують до бюджету місцеві підприємці та виробничники?

Чи те, що посадовці щось робили, не задумуючись особливо над тим, який буде результат?

Василь Новачок вибачився за фразу, котру спочатку назвав вирваною з контексту, потім — своїм невдалим жартом. Але вибачення за невдале слово аж ніяк не знімає відповідальності за неприйнятну роботу, некомпетентні рішення, непродумане використання коштів громади. Часи змінюються. Мусять змінитись.

І те, що ще вчора було «нормальним» для влади, сьогодні вже не нормально для громади.

Фото Андрія Грищука.