Натхнення дарують Карпати

На порозі свого 65-ліття Олександр Масляник (на знімку) повен нових ідей і творчих задумів. Звідки черпає сили? З Гуцульщини, з Карпат, від дзвінких потоків і співучих флояр.

У його робочому кабінеті — довгі ряди книг і журналів, вони виповнили увесь простір, заполонили столи й підвіконня, визирають з-під дверцят переповнених шаф. На столі — рукописи нових книжок: про народного єпископа Івана Марґітича, другий том публіцистики «На крутозламі епох». Під рукою — томики улюблених авторів, від Аполлінера до Стуса, Чендея, Скунця і Ломацького...

Зацікавився творчістю філософів-екзистенціалістів, котрі наблизили нас до меж, за якими вже царина нових смислів і викликів...

Народився Олександр у самому центрі Європи — в гуцульському місті Рахові, в теплих долонях гір, на берегах Тиси, в родині журналіста. Мальовничі овиди рідного краю визначили світосприйняття майбутнього публіциста й письменника. Доля подарувала численні зустрічі з людьми високого духу й чину, а журналістські дороги повели через чотири континенти аж у сорок чотири країни світу.

Зі старого родинного обійстя проглядався гостроверхий Менчул, через дорогу текла швидкоплинна Тиса, манила-кликала далека Бодзьора на незворушному Скуруші, оповідки старого гуцула Николи Папариги, який допоміг відкрити глибинні горизонти цього високогірного краю.

Чи можна стати гуцулом, «погуцулитися»?

Та не той, брате, гуцул,
шо погуцуливси,
Але той лиш, брате, гуцул,
шо в горах родивси...

Гуцулія стала рідною гаванню, до якої щораз верталася втомлена буднями душа.

У родині з пошанівком ставилися до гуцульських традицій.

Батько Іван Масляник працював відповідальним секретарем, завідувачем відділу редакції газети «Зоря Рахівщини», добре знаний як етнограф і дослідник Закарпатської Гуцульщини, обійшов усі полонини, був знайомий з бокорашами, вівчарями, лісорубами. У хаті не раз гостювали майбутні класики української закарпатської літератури Іван Чендей, Михайло Томчаній, Андрій Патрус-Карпатський. Любив бесіди з простими людьми, захищав горян від сваволі влади, чим викликав її невдоволення. Своїм синам прищепив любов до України та несприйняття облудної комуністичної ідеології...

Репортажі з чотирьох континентів!

Олександр Масляник творчу діяльність розпочав літпрацівником тижневика «Трибуна робітника» ЛОРТА (Львівське об’єднання радіотехнічної апаратури, колишній засекречений 125 завод. 30 тисяч працівників, 8 заводів-філіалів, з них три на Закарпатті), у 24 роки став головним редактором. У 1990-му, за згодою В’ячеслава Чорновола, О. Масляника призначено одним з керівників першої національно-демократичної газети «За вільну Україну», затим — генеральним директором Львівської облдержтелерадіокомпанії.

Став головним ініціатором і організатором створення нового 12-го каналу Львівського телебачення. До того ж О. Масляник не лише організатор і керівник — він веде цикл актуальних інтерв’ю з керівниками держави, політиками, цікавими людьми.

До саміту президентів країн центральної і східної Європи, що відбувся у Львові (як продюсер) готує відеофільм «Побачення зі Львовом», який було вручено президентам та учасникам саміту. Телефільм «Мости єднання» про життя української громади провінції Куритиба з Бразилії, прямі ефіри, творчі та технічні інновації — все це стало своєрідною візитівкою журналіста і менеджера О. Масляника. Пише репортажі зі штаб-квартири НАТО в Брюсселі, з Ріо-де-Жанейро, із Прая (Кабо-Верде), з Порт-Блера (Андаманські острови), Занзибару (Танзанія) і Лас-Пальмаса (Канари), дорожні нотатки з Воєводини, Румунії, Словаччини, есеї з Ватикану, Тадж-Махалу... Побував на чотирьох континентах. Автор численних нарисів, есеїв, статей у журналах, вітчизняних і зарубіжних ЗМІ.

Написав ґрунтовну наукову працю «Проблеми народної освіти у висвітленні галицької преси другої половини ХІХ — початку ХХ ст.», автор низки досліджень у наукових збірниках.

Головний редактор журналів «Гуцульщина і Покуття» та «Ґражда», донедавна редагував газети «Центр Європи», «Газета. ua». Нова пристрасть — гуцулознавство, донині перебуває у неперервному творчому відрядженні Гуцульщиною, об’їхав увесь регіон, провадить пошуково-дослідницьку роботу, публікує розлогі розвідки про Гуцульську республіку та Карпатську Україну.

Створити велику гуцульську енциклопедію

У творчому доробку письменника О. Масляника — книги художньої прози «Каміння на всіх», лірики «Згадай мене у вранішній молитві», есеїв «Люди з Вавилону», «Звір зі Сходу», публіцистичних — «Гуцульщина у Львові», «Художники Закарпатської Гуцульщини», «Черемошу грають хвилі», «Сповідь душі», «300 імен Рахівщини» та ін. Твори перекладалися сербською, румунською, словацькою та російською мовами.

2010-го заснував власне видавництво «Тиса», вперше в Україні у повному обсязі видав дилогію письменника-емігранта Михайла Ломацького, повертає з небуття призабуті імена.

Ніколи не прагнув звань і титулів. Вони самі знайшли його: лауреат міжнародних літературних премій імені Ірини Вільде та імені В. Винниченка, літературної премії «Князь роси» імені Тараса Мельничука, журналістської премії імені В. Чорновола. Почесний член Ставропігійського братства. Заслужений журналіст України, має найвищу нагороду Національної спілки журналістів — відзнаку «Золоте перо». А також відзнаки «Патріот Гуцульщини» і «За заслуги перед Гуцульщиною», орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня, медаль «До 100-річчя від дня народження С. Бандери».

За книгу публіцистики, нарисів та есеїв «Люди з Вавилону» став лауреатом премії імені В. Чорновола. А звання почесний громадянин міста Рахова вважає найціннішим з-понад десятка отриманих нагород.

Осібно варто мовити про журнал «Ґражда», який Олександр Масляник редагує вже вісім років. Підготував до друку десятки чисел, своїм найбільшим досягненням вважає те, що зумів зробити часопис виключно гуцульським — для гуцулів і про гуцулів. У найближчих планах — створення великої гуцульської енциклопедії.

Гуцулія не відпускає його, а він навіки освідчився їй у незрадливій любові...

Львів — Ужгород.

Фото надано автором.