Україні катастрофічно бракує біографій видатних людей світу. Звісно, і своїх — бо, як нам освоїти уроки життя без біографій Симиренків, Євгена Чикаленка, патріарха Мстислава, Івана Козловського, Сергія Корольова, Євгена Маланюка, Дмитра Донцова, Левка Лук’яненка, або без сучасно прочитаних біографій Довженка, Тичини, Скрипника, отаманів Зеленого чи Ангела, кардинала Любомира Гузара чи патріарха Філарета?
У теперішньому глобалізованому світі, що нагадує велике село, пронизане плітками Інтернету, нам треба по-українськи прочитати життя Індіри Ганді і Кемаля Ататюрка, Вітаутаса Ландсбергіса і Йосипа Броз Тіто, Салазара і Франко, Аденауера і де Голля, Масарика і Єльцина... Список довгий. І уточнення: по-українськи — це не тільки українською мовою, але через призму українського бачення світу та наших інтересів у ньому. Тому прості перекази біографій, скажімо, Черчилля чи де Голля, здійснені українськими авторами і видані нещодавно у популярному видавництві, — пусті, як оболонка горіха. А біографії видатних людей, написані неукраїнськими авторами, безперечно, цікаві і потрібні українцям, але — як етап до написання біографій з українським акцентом.
Поступово ця велика гулка ніша заповнюється — останнім часом вийшли якісні біографії митрополита Андрея Шептицького, Бен-Гуріона, Ататюрка, де Голля, Черчилля, Далі Грібаускайте, але всі вони, крім першої, — авторства іноземців.
Такою ж є і книга Іоана Хрисавгіса «Варфоломій. Апостольська місія. Пророче бачення» — про константинопольського архієпископа, Вселенського патріарха Варфоломія Архондоніса, архіпастиря, який надав українській церкві Томос про незалежність, зрушивши москвоорієнтацію значної частини православного світу.
Автор — грек, що живе у США.
Неможливо порівняти кількість біографій римських пап і константинопольських патріархів — і вже у цьому є якась певна православна самоущербність. Звісно, скромність — християнська чеснота, але в сучасному світі Євангеліє має бути проповідане з усяких джерел, а не тільки з амвона. Приміром, кричуще незнання українцями статусу, обставин та й мало не самого існування константинопольського патріарха приводить, зокрема, до такої далекої від євангельських заповідей «приліпленості» до московської церкви та неприязні до всіх інших автокефальних церков. А що знає православний українець про особливості грузинського православія чи болгарського? Які уроки здобуття польської автокефалії чи визволення з-під Москви Естонської автономної церкви в юрисдикції константинопольського патріархату? Чи чому, зрештою, патріарх, який живе в мусульманському оточенні, у серці Туреччини, є першим за честю у православному світі, а не московський з його ефесбешною охороною, палацами у Геленджику і під Москвою та з його винно-цигарковим бізнесом?
Книга Іоана Хрисавгіса в українському перекладі (видавництво «Дух і Літера») робить першу спробу заповнити цей вакуум. Але тільки першу. Адже ні об’єм (доволі скромний), ні зміст, де багато місця займають слова інших людей про патріарха Варфоломія, не дають повного уявлення ні про самого патріарха, ні про обставини його служіння. Та й не може радник патріарха відверто сказати про його становище у Туреччині, де влада не визнає його главою церкви, що діє по всьому світу, а лишень керівником малесенької грецької громади у самій Туреччині. Проте, як для першої книги — і то добре.
Зразком інтелектуальної біографії є для мене книга Джорджа Вейгела «Свідок надії» про папу Івана Павла II. Два томи, що детально, з аналізом філософії та політики, прослідковують життя цього видатного ієрарха. Тим часом Варфоломій для православних здійснює практично такий самий огром роботи, що і його римський колега.
Скажімо, той же Томос для українців — це не цукерка і не почесна грамота. Це початок перевороту у всьому світовому православ’ї, що нараховує 300 мільйонів вірних. Адже досі Москва ще від часів Сталіна робила все для вивищення московської церкви з нав’язуванням «істинно російських цінностей», які часто до християнства стосуються як криве до прямого. Не випадково, коли московський патріарх Кіріл Гундяєв приїхав «на розбірки» до Вселенського патріарха з приводу надання Томосу українцям і став хвалитися, скільки у них храмів, Варфоломій чітко і просто запитав: «А скільки людей ви воцерковили? Скільки привели до Христа?». Хто ж відповість на таке хитромудре грецьке запитання...
До українського Томосу і до Критського собору, проведеного патріархом Варфоломієм, практично всі церкви світу взорувалися на Москву. Навіть еллінські — недарма частина підкуплених Москвою ієрархів Кіпрської та Елладської церков були і є проти української автокефалії. Що вже казати про великодержавних сербів чи всуціль зорієнтованих на Москву православних поляків (точніше — білорусів, бо вони становлять більшість у Польській автокефальній православній церкві). Варфоломій зрушив камінь православної залежності від Москви, і це епохально.
Патріарх є й оригінальним мислителем, про що ми в Україні також не знаємо. Він каже: «Парадоксально, що віра може витримати несвободу, але свобода нездатна довго тривати без віри. І хоча Господь привів нас до розуму, розум сам собою не може привести нас до Бога. На це здатна лише віра. Модерна епоха не знищила віри; віру так само не можна знищити, як і любов. Навіть атеїсти вірять в атеїзм».
Автор лише штрихами показує, як Варфоломій поступово домагається відродження православ’я у самій Туреччині, де колись була могутня грецька громада. А модель співжиття з мусульманами, яку виробили попередники Варфоломія і він сам, важлива для сучасного світу, де мусульман багато — навіть у Тюмені є мечеть, що й казати про тепліші країни...
...Біографії видатних людей — це не переказ дат і фактів, це уроки. Цю просту очевидність давно зрозуміли на заході, де біографістика та мемуаристика займають чільне місце у книговиданні. Україні до цього розуміння ще йти та йти.
Фото автора.
