Що робить місцевого політика успішним? Чому одні представники влади з року в рік користуються високим рівнем довіри в суспільстві, а іншим не вдається втриматися у кріслі довше однієї каденції? На перший погляд, відповідь на це запитання лежить на поверхні: що більші здобутки того чи іншого діяча на своїй посаді, що успішніше йому вдається розбудовувати свою громаду, то вище виборці оцінюватимуть його ділові та лідерські якості. Утім, як свідчать дані презентованого нещодавно сьомого всеукраїнського муніципального опитування, на практиці все набагато складніше. І певною мірою парадоксальніше.

Опитування проводила Соціологічна група «Рейтинг» від імені Центру аналізу та соціологічних досліджень Міжнародного республіканського інституту в 24 обласних центрах України, що не перебувають під контролем російських чи проросійських сил, включаючи Маріуполь та Сєвєродонецьк на Донбасі. Його мета — аналіз ставлення громадян до органів місцевого самоврядування та надання комунальних послуг. Цікаво, що навіть побіжний аналіз відповідей респондентів із міста над Тетеревом дає змогу дійти неочікуваних висновків.

Зокрема, порівняно з даними минулого муніципального опитування (яке проводилося з 25 січня по 17 лютого 2020 року) зріс відсоток городян, котрі вважають, що справи в Житомирі загалом ідуть у правильному напрямку (із 43 до 48 відсотків). Також збільшилася частка тих, хто повністю або, швидше, схвалює діяльність очільника міста Сергія Сухомлина (із 50 до 59) та міської ради (із 46 до 52).

Водночас парадоксально, що лише 21 відсоток опитаних впевнені, що бюджет обласного центру ефективно використовується задля його розвитку. 55 відсотків респондентів назвали Житомир економічно відсталим містом. У рейтингу обласних центрів за рівнем задоволеності якістю паркування Житомир посів 23-тє місце із 24, соціального захисту — 22-ге, каналізації — 22-ге, водопостачання — 21-ше, збору сміття — 20-те, доріг — 19-те, медичних закладів — 18-те, транспортної інфра-структури — 18-те, дворів та прибудинкових територій — «почесне» останнє місце. Інакше кажучи, таке собі дводумство по-житомирськи: городяни водночас і задоволені міською владою, і незадоволені результатами її роботи.

Поки сонце зійде, роса очі виїсть?

Нагадаємо, що очільник міста Сергій Сухомлин — не новачок у кріслі міського голови: вперше він посів цю посаду у 2015-му як кандидат від Блоку Петра Порошенка, а у 2020-му балотувався від партії «Пропозиція» та набрав у першому турі понад 52 відсотки голосів. На місцевих виборах 2020 року однопартійці С. Сухомлина отримали в міській раді 16 місць із 42, а решта мандатів розподілилась між п’ятьма партіями: «Слуга народу» — 7, «ОПЗЖ» і «Європейська Солідарність» — по 6, «Сила і честь» — 4 та ВО «Батьківщина» — 3.

Перша каденція Сергія Сухомлина на посаді міського голови запам’яталась житомирянам насамперед активним залученням кредитних і грантових коштів та фінансування з ДФРР під масштабні проекти, які мали змінити життя містян на краще (власне, як зазначив сам міський голова восени 2020 року, Житомир вийшов на перше місце в Україні за кількістю грантових коштів на душу населення). Деякі з цих проектів були успішно реалізовані — наприклад, повний перехід на світлодіодне вуличне освітлення. Інші, як-от будівництво Палацу спорту або завершення реконструкції набережної у Шодуарівському парку, дедалі більше нагадують житомирянам анекдот про недосяжне світле майбутнє на уявній лінії горизонту.

Найболючішим для мешканців громади традиційно залишається питання водопостачання. Чисту, якісну питну воду з водогону житомирянам обіцяли ще до кінця 2020 року, після завершення модернізації міського водоканалу за кредитні кошти

Світового банку. Тим часом «хура й досі там» — з кранів містян регулярно тече вода кольору міцної кави та й аваріями на водогоні чи вимкненням водопостачання на кілька діб для чергової «заміни засувок» уже давно в Житомирі нікого не здивуєш. Більше того, впродовж останніх двох місяців виникла ще одна проблема — скиди «Житомирводоканалом» неочищених стічних вод у річку Тетерів після аварії на колекторі головної каналізаційної насосної станції підприємства, що призводить до колосальних збитків довкіллю. Ситуація набула настільки катастрофічних масштабів, що, за словами т.в.о. начальника Державної екологічної інспекції Поліського округу Євгена Медведовського, Держекоінспекція наполягатиме на перекваліфікуванні злочину за ч. 2 ст. 242 Кримінального кодексу (санкція якої передбачає покарання у вигляді обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на той само строк), а члени постійної комісії обласної ради з питань екології, охорони навколишнього середовища та використання природних ресурсів одноголосно проголосували за звернення до Житомирського міського голови стосовно негайних кадрових рішень на КП «Житомирводоканал», а також за звернення до правоохоронних органів — щодо проведення слідчих дій. А що стосовно чистої води у кранах для містян? Востаннє її пообіцяли забезпечити з 2022 року.

Імовірно, парадоксальне ставлення житомирян до міської влади частково пов’язано з разючим контрастом між обіцяними амбітними перспективами (Міжнародний аеропорт! Унікальний сміттєпереробний завод! Поступовий повний перехід міста на відновлювані джерела енергії! Індустріальний парк!) та реалізацією конкретних проектів за відомим принципом «хотіли як краще...».

Свій своєму не ворог

А що тим часом відбувається на політичній сцені всієї області?

На суспільні процеси на Житомирщині традиційно впливає її розмір (п’ята за площею в Україні) та місцезнаходження (близькість до столиці, з одного боку, та до сусідньої Білорусі — з другого). Після реформи децентралізації політична карта області на перший погляд видається строкатою та неоднорідною. Так, один із найкращих результатів в Україні на місцевих виборах 2020 року показала на Житомирщині пропрезидентська партія «Слуга народу», проте кандидати на посаду міського голови від цієї партії перемогли лише в Олевську та Овручі. На півночі області, де на громадську думку дуже впливає білоруське телебачення, досить активною є ОПЗЖ. «Пропозицію» підтримали здебільшого у близьких до обласного центру громадах на півдні та в центрі області — кандидати від цієї партії очолили міські ради в Житомирі, Бердичеві та Коростишеві. Високі результати у багатьох громадах забезпечила собі партія «Наш край», серед представників якої в регіоні багато лісівників та лікарів — кандидати від цієї партії вибороли крісла міського голови в Коростені, Чуднові та Малині. «Європейська солідарність» представлена в місцевих радах більшості громад, хоча і втратила порівняно з 2015 роком майже половину мандатів в обласній та Житомирській міській радах. ВО «Батьківщина» подолала виборчі бар’єри до обласної та майже всіх міських рад, а кандидати від цієї партії очолили Андрушівську та Баранівську громади. У ще двох містах області — Новограді-Волинському та Радомишлі — головами стали самовисуванці. Самовисуванці також успішно пройшли до місцевих рад у багатьох малих громадах області з кількістю виборців до 10 тисяч.

Відповідно різношерстим є й склад Житомирської обласної ради, де нині представлено дев’ять фракцій: «Слуга народу» — 11 депутатів, «Наш край» та «Європейська солідарність» — по 9, ОПЗЖ — 6, «За майбутнє» — 7, ВО «Батьківщина» і «Пропозиція» — по 6, «Радикальна партія Олега Ляшка» — 5, «Сила і честь» — 4, а також один позафракційний депутат, виключений із фракції ОПЗЖ.

Незважаючи на таку кількість політсил, коаліцію в облраді сформували дуже швидко, без особливих демаршів, міжусобиць та перетягування каната. На установчій сесії облради на посаду очільника депутатського корпусу запропонували лише одну кандидатуру — Володимира Федоренка («Слуга народу»). Його заступниками обрали представника партії «Наш край» Олега Дзюбенка та колишнього голову облради, представника «Пропозиції» Володимира Ширму. А розподіл крісел голів постійних комісій засвідчив, що більшість політсил в облраді налаштовано на співпрацю, а в опозиції фактично опинилася лише фракція ОПЗЖ.

Власне, установча сесія облради наочно продемонструвала, які процеси відбуватимуться на політичній арені регіону впродовж першого року після виборів. Партійна ідеологія відійшла на задній план порівняно з місцевими домовленостями, інтересами та проблемами. Між ОДА та облрадою відсутні особливі протистояння, і ці гілки влади наразі фактично працюють у тандемі.

Саме тому й не здається парадоксальним той факт, що вищезгаданий Олег Дзюбенко залишився у складі фракції «Наш край» в облраді після того, як у червні поточного року дещо несподівано очолив обласний осередок «УДАРу» Віталія Кличка. Утім, після нещодавнього переходу до «УДАРу» ще й екс-голови Житомирської ОДА Ігоря Гундича, котрого на місцевих виборах 2020 року обрали депутатом облради від «Пропозиції», політичні процеси та конфлікти в регіоні можуть найближчим часом активізуватися.

Житомир.

P.S. Коли готувався матеріал, у Житомирі вибухнув скандал, безпосередньо дотичний до депутата Житомирської міської ради від ОПЗЖ Сергія Гринчука, завідувача хіміотерапевтичного відділення КНП «Житомирський обласний онкологічний диспансер» Житомирської обласної ради.

Як повідомили прес-служби СБУ та ГУНП у Житомирській області, медики онкодиспансеру налагодили злочинну схему: хворих, які проходили протипухлинну терапію, змушували купувати в аптеках дорогі медикаменти, які насправді безплатно надає для їх лікування держава. Ці ліки згодом списувались за документами, а в реальності продавались за значно заниженими цінами представникам приватних аптекарських мереж у кількох областях України. За наявною інформацією, така схема діяла принаймні впродовж останнього півроку та щомісячно забезпечувала її організаторам дохід у розмірі майже півмільйона гривень.

Це вже другий за останній рік гучний медичний скандал, пов’язаний із місцевим політикумом. У січні директора департаменту охорони здоров’я Житомирської ОДА Миколу Суслика звинуватили у вимаганні відкату за виділення Коростенській лікарні субвенції з державного бюджету на боротьбу з пандемією COVID-19. Нині триває судовий розгляд цієї справи.