Разом пара виховує семеро дітей: найменший — першокласник, а старшому виповнився 21 рік. Уже й двох онуків мають!
Жінка працює санітаркою в лікарні, чоловік — кочегаром у місцевій школі. Господарство в родині, як і в більшості місцевих жителів, чимале. «День минає у роботі, — каже Богдан. — Прокидаюся о 4—5-й годині ранку. За хатніми клопотами час летить непомітно. Інколи не встигаємо й угору глянути, як уже вечір».
Але є в родині Лещиків спільне захоплення — вишивання. Займаються ним і чоловік, і дружина. Розповідають, що почали вишивати ще з дитинства. Тамара захопилася цим мистецтвом завдяки матері. А Богдан перейняв вміння від бабусі. «Вона любила зимовими вечорами сідати біля вікна і, щось наспівуючи, впевнено проколювала хрестик за хрестиком, — пригадує чоловік. — Згодом і мене зацікавило, тож узяв голку й спробував. Не одразу, але все ж вийшло. Так і почав творити».
«Я можу розпочати вишивку, а якщо не встигаю, передаю Богданові, щоб продовжив. Сама ж рушник роблю за місяць», — розповідає жінка.
Нині на рахунку подружжя — понад тридцять полотен.
«Усе для власних потреб. На весілля дітям вишила рушники. А взагалі це ж не робота, а улюблена справа. Починаю вишивати — відволікаюся від усіх буденних клопотів. Дозволити собі таке можу нечасто. Але взимку все ж знаходжу кілька годин на тиждень», — зізнається Тамара Лещик.
Сарни Рівненської області.
Фото Василя СОСЮКА.
