Схоже — не випадковий символ.
На початку двохтисячних років українські науковці немало праці вклали в дослідження двох великих лісництв у Новоград-Волинському районі з метою створення там національного ландшафтного парку. Зусилля екологів звелися майже нанівець, очевидно, з класичної причини — труднощів державного зростання. І тільки, мабуть, недаремний той символ спрацював: бо у 2008 році таки заповідано було невеличкий шматочок (29,2 га) вивченої території, який одержав назву «Страусове перо».
На території Житомирщини тільки тут, у Городницькому лісовому господарстві, у заболоченій заплаві річки Дубнички росте рідкісний вид папоротей — страусове перо звичайне. Багаторічна рослина 60—170 сантиметрів заввишки з товстим кореневищем, що викидає пучок листків, схожих чи то на величезну лійку, чи то на вишуканої форми вазу, в яку ніби проситься розкішний букет квітів.
Але природа створила цю воронку для іншого: у другій половині літа — на початку осені в ній виростає спеціальний листок, у якого ніби немає сили розпушитися й наздогнати «старше» листя. Він залишається «мізинцем», грубіє і швидко буріє. За формою стає схожим на перо страуса (звідки й назва виду). Але призначення його не декоративне — це спороносець.
Цю граціозну рослину можна побачити тільки на лісистих берегах річок, у тінистих лісах на багатих ґрунтах, у місцях, не порушених людиною. От і в цьому заказнику він зростає на старовікових ділянках вільхових лісів — їм по 85—90 років. У Зелену книгу України цей рідкісний ценоз занесено як дубовільховий ліс страусопапоротевий.
Галина ПАЛИВОДА.
Фото Наталії Горай.
