Гей, краю, рідний, рідний краю,
Якби ти знав, якби ти знав,
Як прості люди вболівають,
Щоб нашу долю хтось не вкрав!..
Усі ми без жінок, як сироти,
Та й пані, що без пари — теж.
Будь хоч з Дністра,
Десни чи Стиру ти —
Ці істини не перепреш.
Без дітлахів, без жарту й пісні,
Без книжки мудрої — ніяк!
Життя наповнюється змістом,
Коли душа — як той маяк.
Без дружби й чарки ми в зажурі,
Без праці любої — біда.
Всі українці по натурі
Не можуть жити без труда.
Без хліба не прожити й дня нам,
Без правди щастя не бува.
Не вірим брехунам-бовванам,
Що на полову труть слова.
Без честі власті — то й народ в нещасті,
Без совісті — ще більший їхній гріх.
Та прийде час — майданна жвава трясця
Безсовісних не пустить й на поріг!
Тоді й земля господарям віддасться —
Не прийшлим, а місцевим, молодим.
Годуючи народ, вони здобудуть щастя,
Й нащадки їхні не покинуть дім.
Гей, українці!
Ми, згуртовані,
Здолаємо посухи й повені.
І наших вічних ворогів —
Під Гімну спів!
А, потрудившись ще чимало,
Надбаєм грошей, хліба й сала,
Щоб, зрештою, пізнав усяк
Достатку смак!
Борис СИДОРЕНКО.
Київ, 2013–2021 роки.
