Перший будинок на розі. Скрипучу хвіртку на воротах п’ятеро малолітніх дітей Раїси НАГОЛОВСЬКОЇ мають за гойдалку. Будинок стоїть на пагорбі, тож коли випаде сніг, дітлахи отримають ще один безплатний атракціон. Щоправда, не факт, що у них є бодай одні санчата чи пара лиж. Утім, є й інші способи з’їхати з гірки — були б штани і відповідний настрій.

Непростий початок біографії

Загалом у Наголовської восьмеро дітей. Крім тих, чию вагу витримують благенькі петлі на розхитаному штахетнику, є двоє дорослих хлопців, які нині мешкають у Борисполі, і донька Ірина — вже сама мама трьох дітей...

Онуки Раїси Федорівни живуть у цій же хаті. Рома, Ельвіра, Евеліна, Рима і Діма няньчать їх і принагідно розважаються самі.

Дорослих і малих у будинку разом проживає десятеро. Ліжок і стільців у хаті значно менше. Але це питання іншого порядку. З першого погляду зрозуміло й інше: якщо на цьому подвір’ї немає грядок, квітника, рукомийника, сарайчика, курок, то добре, що воно взагалі є і міцно стоїть на землі, а не замінене на табір у полі...

Не Версаль...

Про те, що в хаті багатодітної родини Наголовських уже понад два місяці немає світла, хоча за електроенергію вони платили справно, повідомили місцеві жителі. Насправді історіями про знеструмлені й відключені від газу чи водопостачання хати споживачів-неплатників можна вже греблі гатити. Але тут інша справа — йдеться про дітей, яких в одній хаті одночасно перебуває більше, ніж вихованців у деяких дитсадках. Причому всі вони потребують уваги й догляду не лише в світлий, а у темний час доби. Не кажучи вже про бутерброд із чаєм та «лампочку Ілліча» над умивальником.

Ситуація і справді драматична. Будинок — не Версаль, із величезними шпаринами в дверях і над вікнами, почасти заскленими, частково затягнутими плівкою, але без дірок у стелі, ще доволі міцний і теплий (теплом привітно ділиться мазана піч). Таких будинків в українських селах значно більше, ніж сучасних котеджів із ставками й березовими гаями...

Хату свою Раїса Федорівна купила за «спрощеною» процедурою: домовилася з попередньою власницею Марією Іванченко за якусь умовну плату, жінки вдарили по руках, та й по всьому. Новосіль зі схожою передісторією у нас більшає з кожним роком. Доки в Києві ростуть двадцятиповерхівки, по селах сідають у землю старі мазанки, і на них теж є попит, бо Україна — не сита Данія і не заможна Швейцарія. З будинком Наголовської ж узагалі виходить історія з подвійним дном, бо з певних технічних причин переоформити його на себе швидко не можна, а через характер і досвід довго морочитися над нотаріальними ребусами Раїса Наголовська не звикла. Тож питання щодо формальної приписки цієї родини в Павлівці відкритим залишиться, мабуть, назавжди. Але...

Принциповість і обережність

«Борг за світло я сплатила — 3700 гривень, — Раїса Захарівна пояснює, чому темрява в хаті її бентежить більше, ніж усі довідки на світі. — Мені сказали в РЕМі, щоб я приготувала 1200 гривень для підключення до мережі, а також взяла довідку в керівника громади, що я фактично проживаю за вказаною адресою. Староста Павлівки Володимир Володимирович довідку мені не дав...»

Володимир Мусієнко співчуває односельцям, але каже, що таку довідку він видати не уповноважений. Вдома у сім’ї ромів староста побував разом із представниками служби, яка в Світловодській ОТГ (куди входить і Павлівка зі своїми більш як двома тисячами населення) опікується дітьми з неблагополучних родин. Звернувся до керівництва ОТГ по допомогу і тепер очікує відповіді.

«Я вже знаю цю ситуацію, — каже начальник департаменту продажу електроенергії обласної енергетичної компанії Василь Недоступ. — Ця жінка (Наголовська. — Авт.) за документами не проживає за цією адресою. Але ми пішли їй назустріч і порадили взяти довідку, котра фактично є аналогом форми про склад родини».

У Світловодському РЕМі теж дивуються: жінка заплатила борг, отримала консультацію, пішла по довідку до місцевої влади і не приходить більше. РЕМ готовий підключити цей будинок в першу чергу — хай тільки довідку принесе...

Бракує лише світла?

Заїхали ми і до павлівської школи, яку відвідують п’ятеро дітей Наголовської. За маминими словами, ходять на заняття справно. Виявилося, дітлахи з більшим ентузіазмом відвідують дитячий майданчик біля школи, ніж уроки. З цього приводу завуч школи саме пише традиційну доповідну старості... Яких заходів очікують від керівника села, щоб поліпшити відвідуваність школи, сказати важко. Хіба що допомогти їм отримати світло в хату...

Щоб банальна довідка з печаткою і підписом «освітила» шлях до вивчення уроків та перегляду мультиків перед сном.

«Із 232 учнів школи 110 — із багатодітних родин, — каже  директор школи Катерина Усічено. — Для нас дуже актуальним є питання допомоги дітям, батьки яких не мають можливості нормально взути чи вдягнути їх до 1 вересня. Співпрацюємо з благодійниками. У тієї ж Наголовської не раз бували вдома. Щоправда, вона не дуже радіє нашим візитам, бо думає, що ми йдемо забирати в неї дітей. Так і каже на порозі: «Дітей не віддам!». До речі, ця родина — не з тих, яких треба боятися, від яких у селі люди мають проблеми. Мама за своїми дітьми буквально труситься. Старається доглянути їх, як може».

Завдяки вчителям усі п’ятеро нещодавно побували на прийомі в сімейного лікаря. Нині педагоги підштовхують маму до того, щоб підписала з медиками декларацію і якнайшвидше почала лікувати Діму, в якого серйозні проблеми з зором.

«Він і в перший клас не ходив, бо не міг дійти до школи, — завуч Ольга Іванова й справді вболіває за цих дітей. — Ми всіх тут бачимо і за всіх душа болить».

До переїзду в Павлівку Раїса Наголовська жила в Смілі. На орендованих квартирах. Каже: дуже хотіла мати житло, яке б діти називали своїм домом. Тепер має. От тільки б світло в цю хату їй дали — і гарантоване щастя!

Замість післямови. Є люди, які вміють радіти маленьким шматкам від великого пирога життя. І більшого не просять. І дуже прикро, що саме їх часто ще й тримають на голодній пайці. Хтось десятиліттями краде в енергопостачальників струм мільйонами кіловат, а в когось діти вечеряють навпомацки і старенька пральна машина спить у кутку і чекає потрібної довідки. А тим часом, як стало відомо, онкохвора Наголовська пере руками весь одяг цієї орави дітлахів. І чекає світла... в кінці тунелю.

Від редакції

Коли матеріал уже був на шпальтах газети, надійшло повідомлення, що після двомісячного зволікання світло в домівці багатодітної родини таки з’явилося. Однак ми вирішили не знімати його, адже порушена проблема не зникла для тисяч таких самих сімей. Так звана цифровізація залишає поза суспільством чималу частину населення, насамперед сільського. Люди, для яких комп’ютер чи смартфон — недосяжна забаганка, стають заручниками обставин.


Кіровоградська область.

Фото Івана КОРЗУНА.