Рідний батько її родину покинув, а мати на доньку не зважала — жила, як хотіла. Тож кінець кінцем її позбавили батьківських прав, а Наталю відправили до сиротинця — спершу до одного, потім до другого. У проміжку дівчинка побувала ще й у родині опікунів, та ті повернули її назад до інтернату — не влаштував жорсткий характер прийомної доньки, котра після безкінечних випробувань «наїжачилася» проти всіх, хто її оточував.
Зрештою, Ната вирішила так: якщо від світу жодних подарунків чекати не доводиться, візьму сама, що схочу. І взяла: у свої 16 років пішла до великого торговельно-розважального центру в Херсоні й вкрала собі цілий гардероб: гарну кофтину, рюкзак і кросівки вартістю майже тисячу гривень. Звісно ж, попалася, але суддя зглянувся, й присудив рік позбавлення волі з річним випробуванням.
Так із Наталею познайомилися в херсонській службі пробації, яка контролює виконання вироків. Тамтешні інспекторки побачили зневірене худорляве дівча й зрозуміли: найбільше їй не вистачає впевненості у власних силах і налаштованості на майбутнє. Побачивши її хист до образотворчого мистецтва, запропонували взяти участь у національному дитячому конкурсі художніх фотознімків та малюнків «Що для мене Україна». І Наталка вихлюпнула на папір свою заповітну мрію — намалювала закохану пару, приписавши такі слова, що йшли від серця: «Вірність людини до людини має бути така, як вірність людини до Батьківщини».
Малюнок не був довершеним, але закладена в ньому пристрасть і щирість, вочевидь, зачепили журі — на конкурсі Наталка не перемогла, але отримала від журі схвальний відгук. І, мабуть, це стало для неї тим самим поштовхом, якого бракувало, аби змінити своє життя. Вона вступила до профтехучилища й опановує професію кухаря. Але ще хоче вивчитися й на перукаря, щоб робити світ і людей красивішими.
За місяць у неї закінчується випробувальний термін, і можна буде перегорнути ту темну сторінку минулого. Дівчинка сподівається, що тепер у її житті нарешті починається біла смуга.
«Та, на жаль, таких, як Наталя, серед підопічних органів пробації ще чимало. Тільки від початку нинішнього року сюди на виконання надійшло 24 вироки суду на підлітків, засуджених із випробуванням за різні злочини, нерідко тяжкі. Більшість цих дітей виховуються в неповних родинах, двоє — сироти. Дехто ще й школу не закінчив, — розповіла фахівець філії держустанови «Центр пробації» в Херсонській області Алла Дігтяренко. — До кожного з них треба підібрати свій ключик, тому залучаємо соціальні служби, психологів, педагогів та волонтерів, активістів громадських організацій. У випадку з Наталею «підбір ключика» вдався, наші спільні зусилля допомогли їй поглянути на світ по-новому. Сподіваємося, так вийде й з іншими».
Херсон.
