Він готовий без відпочинку працювати над виконанням завдань і не розуміє, як можна інакше. Адже складав присягу. В його активі, окрім численних відомчих нагород, — відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції», вручена у 2018 році.

Знайомтесь: Олексій Ковтун — начальник управління реагування на надзвичайні ситуації Головного управління ДСНС України у Луганській області.

Рука долі

Чи мріяв Олексій Валерійович стати офіцером Державної служби з надзвичайних ситуацій? «Ні, — каже він. — Доля сама розпорядилася належним чином».

Одного дня до школи у місті Рубіжне, в якій навчався хлопець, прийшли інспектори місцевої пожежної частини і запропонували старшокласникам створити свою команду для участі у змаганнях з пожежно-прикладного спорту серед юнаків. Олексій з дитинства займався легкою атлетикою, вільною боротьбою, карате, тож йому стало цікаво спробувати себе у новому виді, і він погодився. Ходив на тренування до 9-ї ВПЧ Рубіжного, спілкувався з пожежниками-рятувальниками і дедалі більше переконувався, що хоче присвятити себе цій професії. Остаточно утвердився у цьому рішенні, коли під час змагань піднявся штурмовою драбиною на навчальну башту. Тоді і зрозумів: моє!

Тож, закінчивши школу, вступив до Харківського пожежно-технічного училища, яке згодом стало вищим навчальним закладом. У 1997-му молодий офіцер з дипломом Харківського інституту пожежної безпеки МВС України отримав розподіл до СДПЧ-26 у Рубіжному, де став працювати начальником караулу.

Першого ж робочого дня — виклик. Загоряння у підвалі дев’ятиповерхівки, сильне задимлення. «Під час навчання ми, звісно, виїжджали на пожежі, коли заступали на чергування у навчальній пожежно-рятувальній частині, — згадує Олексій Валерійович. — Під орудою інструктора все було легко і зрозуміло. А тут — за мною дев’ять колег, ми всі в ізолюючих протигазах, навколо їдкий чорний дим та невідомість, і рішення ухвалюю саме я, молодий начальник караулу. Спочатку хвилювався дуже. Підтримали досвідчені двоє командирів відділень, і я швидко зібрався. Все вчасно загасили...».

На його віку було багато пожеж, але своє бойове хрещення він пам’ятатиме завжди. Адже саме з цього моменту по-справжньому відчув себе пожежником.

«Важливо не створювати проблем на місцях»

Пропрацювавши так майже чотири роки і вже остаточно звикнувши до своєї ролі начальника караулу, він отримує від керівника 5-го ЗДПО Олександра Коніщого направлення на іншу роботу — в інспекцію. «Бачу в тобі потенціал», — сказав Олександр Миколайович. У душі Ковтун протестував, адже відчував, що його покликання — це служба. Та лише згодом, коли через кілька років сам очолив СДПЧ-26, зрозумів: наставник усе бачив. Адже у нього, 28-річного керівника частини, тепер у зоні відповідальності були і реагування на надзвичайні ситуації, і профілактична робота, і ще багато чого. Ось і став у пригоді досвід, набутий в інспекції.

Наступними етапами його службової біографії були кілька керівних посад у Рубіжанському міському управлінні ГУ ДСНС Луганщини, а на початку 2020-го Олексій Ковтун прийшов до Головного управління ДСНС України у Луганській області, де і нині є керівником управління реагування на надзвичайні ситуації.

«Здавалося б, ще вчора я виконував директиви главку, а сьогодні вже сам маю організовувати роботу всієї області зі свого напряму», — ділиться спогадами про свої тогочасні думки Олексій Валерійович. І зізнається, що спочатку було непросто, адже управлінська діяльність має свою специфіку. Але головний принцип, який він засвоїв і завжди використовує, — працювати так, щоб не створювати проблем на місцях, ставити підлеглим завдання, які реально можна виконати. За цей підхід, а ще за професіоналізм, порядність та вміння знаходити спільну мову поважають Ковтуна колеги не тільки у Головному управлінні, а й у підрозділах.

Сьогодні в полі відповідальності полковника Ковтуна, окрім організації пожежогасіння та служби в підрозділах, — питання гуманітарного розмінування, а також організація службової та професійної підготовки рятувальників Луганщини, спортивна робота. І він встигає з усім впоратися. «Колектив хороший, — усміхається офіцер. — Усі хлопці професійні, свою справу знають відмінно».

«Така вже служба»

За майже три десятки років служби йому доводилося гасити чимало складних пожеж. Були й такі, які залишили рубці у пам’яті. Серед них — пожежа на Рубіжанському картонно-тарному комбінаті у 2007-му, коли горіло понад 10 тисяч квадратних метрів складів. Тоді над ліквідацією кілька днів поспіль працювало 80 вогнеборців, 9 автоцистерн, було використано підйомник...

Та все-таки пожежі влітку та восени 2020-го стали наймасштабнішими надзвичайними подіями, в ліквідації яких йому довелося брати участь. Нині, коли минув уже понад рік після тих трагічних днів і ночей, він неохоче згадує про це. Що таке лісова пожежа і якого вона може накоїти лиха, знав не з підручників. «Але з таким масштабом усі ми зіштовхнулися вперше. Розуміли, що основні зусилля треба спрямувати на порятунок людей. Робили все можливе й неможливе, щоб мінімізувати наслідки руйнівної сили цієї стихії».

...Я побачила Олексія Ковтуна на третій день боротьби з великою пожежею, він тільки-но приїхав з-під Муратового, де верховий вогонь нищив гектари лісу. Потемніле від кіптяви і втоми обличчя, червоні від диму та безсонних ночей очі. Пізніше, коли ми говорили про цей вогняний шторм, він не втомлювався повторювати: бійці викладалися на повну, хлопці молодці, усі — герої. Про свою роботу на ліквідації пожежі — жодного слова... Хоча й не заперечує, що від керівника залежить дуже багато, така вже служба.

Прості мрії

Намагаючись встигнути за динамічністю сьогодення, він жалкує лише за тим, що бракує часу на головне — на спілкування з близькими. Його батьки — Людмила Володимирівна і Валерій Леонідович — разом уже 47 років, і, напевно, тому сім’я і сімейні цінності мають для нього вагоме і цілком конкретне значення. А ще дуже важлива підтримка другої половинки, й Олексій Валерійович дуже вдячний за це дружині Наталії Павлівні. Вона працює керівником однієї з державних установ Рубіжного, тож розуміє, як буває непросто знайти можливість для спілкування з рідною людиною.

Тому коли випадає нагода для спільного відпочинку — це найщасливіший час для усіх. «Ми любимо ріднею поїхати з наметами на Червонооскольське водосховище, де водяться шикарні лящі. Я ж рибалка! — широко усміхається Олексій Валерійович. — Та й сам із радістю беру спінінг і — на Донець, на щучку. Можу і взимку, на підлідну риболовлю. От тільки б годин у добі було побільше!».

Про що мріє полковник Ковтун? «Я загалом задоволений тим, як складається моє життя. Хоча, якби можна було повернути час назад, напевно, треба було б приділити більше уваги родині.

Мій дорослий син Роман нині обрав свій шлях, він самостійна молода людина, я пишаюся його успіхами. А мрію про дуже прості речі. Про добро і здоров’я моїх близьких. Про те, щоб у дітей завжди вистачало часу відвідати батьків. Щоб холодними зимовими вечорами кожного з нас чекав затишний дім та вечеря на столі. Ось такі прості, неоригінальні мрії. І я щасливий, що вони таки втілюються в життя».

Тетяна ДЕМЧЕНКО, прес-служба ГУ ДСНС України у Луганській області.