Який є сьогодні політичний спектр Донецької області і що змінилося за сім років у регіоні, який до 2014-го характеризувався партійною монополією, а під час будь-яких виборів — тотальним фальшуванням волевиявлення виборців із масовими вкидами, «каруселями», підкупом гречкою та іншими атрибутами автократизму? Про це розповідає координаторка Громадянської мережі ОПОРА в Донецькій області Наталія БОРОВСЬКА (на знімку).

Партії «поділили» райони впливу

— Пані Наталіє, які політичні сили та громадсько-політичні об’єднання нині на Донеччині є найбільш активними та численними, здійснюють найбільший вплив на суспільно-політичні процеси?

— Донеччина сьогодні насправді відрізняється від інших регіонів України, бо в нас продовжується військовий конфлікт. І це накладає певний відбиток на суспільно-політичне життя.

Якщо говорити про присутні в області політичні сили, то з 2014 року їх склад змінився. Це пов’язано, по-перше, з військовим конфліктом. Водночас і склад самих політичних сил Донеччини дещо своєрідний. Є такі, що намагаються розбудувати повністю свою партійну мережу по територіальних громадах, на-приклад, «Європейська солідарність». А є ті, які зосереджуються на окремих округах. Загалом порівняно з довоєнним періодом на територію виборчих округів, громад насправді прийшли нові політичні сили і структури. Спостерігається й певна міграція політичних сил — так само, як на певному етапі після подій 2014 року виїжджали з регіону переселенці, а потім поверталися знову.

Якщо «Європейська солідарність» прагне розбудувати мережу по всьому регіону, то, наприклад, «Опозиційна платформа — За життя» спирається насамперед на ті виборчі округи, де народними депутатами обрано представників цієї політсили. У Краматорську, який є адміністративним центром Донецької області, наявні представництва багатьох політичних сил. Є приклад «нової» партії. До 4 серпня існувала політична партія «Рідна Київщина», а після змін в реєстрі вона називається політична партія «Команда Максима Єфімова: «Наш Краматорськ». Займаючись постійною й послідовною роботою з виборцями, він тримає досить міцні позиції як у самому місті, так і у всьому регіоні, й більшість представників місцевого депутатського корпусу так чи інакше з ним пов’язані. Має досить сильні позиції в області й народний депутат України Дмитро Лубінець. У Волноваському районі, де розташований виборчий округ, по якому він обраний, є представництва партії «За майбутнє».

Деякі партії, зокрема «Голос», із реформуванням Виборчого кодексу намагаються розвивати свої осередки. Але говорити, що вони дуже присутні в регіоні, не доводиться. Мало того, якщо відстежувати, хто є їх представниками в області, де саме розміщуються їх приймальні і наскільки вони можуть контактувати з виборцями й готові їх бачити, то це досить проблемне питання. Тобто попри свою начебто присутність такі партії водночас активної роботи з виборцями не ведуть.

— Які партії перші сьогодні на Донеччині?

— Специфіка Донецької області обумовлена тим, що через окупацію частини її території тут дуже ускладнена комунікація. Два найбільші міста Донецької області — це Краматорськ, який є адміністративним центром, і

Маріуполь, що є більшим за кількістю населення, а взагалі Донеччина — дуже густонаселений регіон України. І хоча велика кількість виборців — саме на Донеччині, через оцю ускладнену комунікацію окремі райони й окремі виборчі округи не дуже пов’язані між собою.

У Маріуполі найбільше представлені «Слуги народу», які мають тут своє найбільше в області територіальне представництво. Також присутня в Маріуполі «ОПЗЖ», але на півночі області представництв цієї партії значно більше, включаючи Дружківку, Костянтинівку, Слов’янськ, Покровський район тощо. Відтак ми не можемо стверджувати, що та чи інша партія є провідною по всій області і її вплив поширений на весь регіон.

Військово-цивільні адміністрації: «плюси» і «мінуси»

— Наскільки доцільним, з вашої точки зору, стало введення військово-цивільних адміністрацій на Донеччині, до того ж не лише у прифронтових районах, а й у Слов’янську?

— Введення військово-цивільних адміністрацій було обумовлено передусім нагальними потребами безпеки. Але з точки зору мережі ОПОРА нас це питання цікавить ще й у плані можливості реалізації виборчих прав громадян, можливості реалізації конституційного права обирати та бути обраним.

І в цьому розрізі є порушення виборчих прав громадян, коли не проводяться вибори в частині громад, підконтрольних українському уряду. Ми на цьому не раз наголошували, тому що місцеві вибори в частині громад не були проведені. Водночас за рік до цього там пройшли спочатку президентська виборча кампанія, а потім парламентська, і вибори були на всій території Донеччини, підконтрольній українському уряду, навіть якщо це — прифронтові Зайцеве, Гранітне та інші населені пункті, де напружена й критична ситуація через їх близькість до лінії зіткнення. Відтак коли проводилися загальнонаціональні кампанії, під час яких був важливий голос кожного виборця, то вибори відбувалися. А коли це були місцеві вибори, то військово-цивільні адміністрації, не вказуючи якогось певного алгоритму, кажуть про неможливість їх проведення. І ми вважаємо це порушенням виборчих прав громадян.

— А як змінився політичний спектр у Донецькій області порівняно із ситуацією, що була тут до 2014 року? Чи остаточно подолана політична монополія, характерна для сходу України в ті часи?

— Складно спрогнозувати подальший перебіг подій. Адже у цьому регіоні може по-різному повернутися ситуація. Але суспільно-політичне життя справді змінилося. З початку збройного конфлікту на сході насамперед досить сильно активізувалося громадянське суспільство. І це не лише було зростання активності з точки зору допомоги армії в рамках певних волонтерських програм та гуманітарних місій, які частково продовжують функціонувати й тепер. Ця діяльність трансформувалась у напрямі адвокаційної діяльності, співпраці з владою, роботи дорадчих органів, залучення громадян до ухвалення місцевих рішень, розробки бюджетів участі тощо.

Коли ми говоримо про зростання громадянського суспільства загалом на сході України, то більшість людей стали усвідомлювати, навіщо долучатися до суспільно-політичного життя і як це може вплинути безпосередньо на їхнє життя, на життя в їхній громаді, навіщо комунікувати з владою, розглядати якісь петиції тощо. Саме цей суспільний поштовх, який охопив місцеве населення, має невідворотний характер. Активізувалися й громадські організації, благодійні фонди. Звичайно, певна їх частина існує лише юридично, оскільки раніше, на цій хвилі зростання, вони отримували грантові кошти на втілення якихось локальних проектів, а нині такої діяльності, можливо, не ведуть. Водночас залишається значна кількість громадських організацій, які функціонують постійно, й вони заохочують до цього місцевих мешканців.

Усі ці елементи зрештою впливають не лише на якість життя громад, а й на ті чинники, що формують політичну спрямованість.

Після внесення змін до Виборчого кодексу партії активізували пошук і залучення людей, які, що називається, медійно впізнавані. Політичні об’єднання намагалися додавати до своїх списків і залучати громадських активістів, журналістів, лідерів думок у соціальних мережах, тобто тих представників громад, які через свою впізнаваність і активну позицію будуть формувати місцевий порядок денний. І завдяки саме цьому ми можемо так звану партійно-політичну монополію долати, і, швидше за все, до неї не повернуться.

— Рік тому, коли на чолі міст Донеччини стали висуванці певних партій, лунали побоювання щодо можливих політичних зло-вживань. Але цього за рік майже не сталося. Чи спрацювали тут певні запобіжники громадянського суспільства?

— Як ви кажете, якихось значних політичних зловживань на рівні громад немає. Єдиним містом Донеччини, яке могло викликати певні занепокоєння, був Сло-в’янськ. Після обрання міського голови там виникла конфронтація з депутатським корпусом, тому що сторони не знайшли точок дотику, і були атаки однієї політичної сили на іншу. Слов’янськ опинився тоді у складній ситуації, коли майже рік не приймався бюджет, і дуже довго місто жило на 1/12 бюджету. У міській раді не проводили сесії. Депутати намагалися збиратися декілька разів, проте майже жодного рішення прийнято не було.

Цього року однією з партій було подано заяву до суду з намаганням вплинути на ситуацію в місті. Одразу на державному рівні дуже швидко прийняли рішення про створення міської військово-цивільної адміністрації, а потім — про призначення колишнього міського голови керівником ВЦА.

На цей час Слов’янськ подолав «режим турбулентності». Ми не можемо говорити, що створення міської військово-цивільної адміністрації для Слов’янська — це добре чи погано, і це буде дуже оціночне судження. Наразі там немає депутатського корпусу. Але принаймні бюджет міста тепер за-тверджений і запустилися якісь конструктивні процеси. Тобто у громадян, які не цікавляться політичним життям, не цікавляться тим, хто саме представляє їхні політичні інтереси тощо, наразі є підстави сказати, що життя покращилося. До слова, майже рік люди не могли користуватися мостом через річку Казенний Торець і змушені були долати дуже значний об’їзд, витрачаючи зайвий час і власні кошти. Тепер міст також відновили. З одного боку, життя в Слов’янську нібито покращилося. Але, з другого — ми розуміємо, що таке військово-цивільна адміністрація: це прийняття важливих для міста рішень однією особою.

— Пані Наталіє, для Донбасу тривалий час, особливо до 2014 року, були характерні певні стереотипи й типові моделі політичної поведінки електорату. Зокрема, чи не найбільшу політичну активність тут виявляли старші люди, ностальгуючи за радянським минулим. Натомість молодь або люди праце-
здатного віку явно дистанціювалися від політичних процесів. Наскільки змінилася ситуація нині?

— Насправді й сьогодні молодь — не найактивніша категорія населення з точки зору виборів і взагалі участі в суспільно-політичному житті. Під час останніх кампаній бували спроби активізувати молодь. Наприклад, на місцевих виборах під час другого туру в Слов’янську була проведена соціальна акція, в якій не брали участь політичні сили, й розігрувався новий айфон. Умовою участі в розіграші була лише вимога прийти на виборчі дільниці, й організаторам тоді вдалося дещо підвищити явку. Але це ніяк не забезпечило її сильне підвищення. Явка все одно залишилася середньою порівняно з різними містами Донеччини.

— Чи зросла активність виборців на Донеччині порівняно із ситуацією, що була тут десять чи двадцять років тому?

— Про значне зростання не доводиться говорити. На хвилі патріотичного руху і збільшення кількості учасників суспільно-політичного життя дедалі більше виборців почали усвідомлювати, що їхній голос важливий, і вони намагаються прийти і зробити свій об’єктивний вибір. Але на дільницях все одно мають місце порушення. Все одно ми розуміємо, що явка на виборчі дільниці є відносно невисокою.

— Колись, до 2014 року, серед типових порушень на виборах були масові вкидання бюлетенів, «каруселі» та інші засоби фальсифікації голосування. Яка ситуація тепер?

— Таких фактів грубого порушення виборчого законодавства, як масове вкидання бюлетенів, наразі не спостерігається. Проте ми все одно фіксуємо значну кількість порушень під час виборів, які можуть впливати на результати голосування.

— Понад 500 тисяч жителів Донецької області є внутрішньо переміщеними особами. Якою є динаміка їх залучення до участі в політичному житті й, зокрема, у виборах?

— Із зміною в Україні законодавства особи з числа ВПО тепер можуть брати участь у голосуванні за місцем їхнього проживання, зокрема й на місцевих виборах. Але зверну увагу на такий прецедент. На місцевих виборах 2020 року в одному з виборчих округів була дільниця, де місцевих мешканців було 326, і на цій же дільниці — майже втричі більша кількість осіб, що перереєструвалися. Перереєстровані особи були військовослужбовцями, які виконують завдання за місцем розташування військової частини. Звичайно, люди, які прибули до виборчого округу й перереєструвалися, зо-крема й ВПО, мають на це право. Водночас коли значна кількість людей, що є більшою від кількості місцевого населення, змінює місце реєстрації й отримує можливість проголосувати в будь-якому населеному пункті, то це, погодьтеся, створює й проблеми.

— Який ваш прогноз щодо подальшого розвитку суспільно-політичних процесів і формування громадянського суспільства в Донецькій області?

— Будь-яке залучення до участі в суспільно-політичному житті місцевих мешканців, які саме тут живуть і які зацікавлені, щоб життя в цих громадах покращувалося, — це завжди на краще і це дуже позитивна тенденція.

Стосовно того, чи буде цей процес невідворотним, ми маємо розуміти: на сході, на жаль, триває, збройний конфлікт і є певні процеси, з цим пов’язані. І в цьому регіоні дуже складно давати якісь далекоглядні прогнози.

Донецька область.

Фото зі сторінки Наталії Боровської у Фейсбуці.