Там, де рівними рядами стоять шпалери винограду, проводять одне із найулюбленіших болгарських свят — Трифон Зарізан. Цьому святу понад тисячу років. Це — початок обрізки виноградної лози. Своїм корінням свято, присвячене святому Трифону, сягає античних часів, коли болгарські землі заселяли племена фракійців, найбільше за всіх богів шанували Діоніса — бога вина і виноградних лоз.
За традицією, цього дня підрізають лози, щоб отримати восени великий урожай. Нині День святого Трифона святкують не лише виноградарі й винороби, а й садівники і городники. Саме від Трифона Зарізана веде свою біографію болгарське прислів’я «Якщо хочеш велику ложку — бери велику лопату».
У селі Залізничному Болградського району, до речі, нещодавно відкрили пам’ятник Трифону Зарізану.
На обрізці лози сьогодні працюють не тільки болгари, а й українці, гагаузи, євреї, молдовани, росіяни і кожний, хто любить потрудитися на землі, кому по душі селянська праця.
Болгарське свято вже давно стало святом для представників 130 національностей, що проживають в Одеській області. Сьогодні регіон називають «лабораторією національного досвіду» — багато століть тут у злагоді й мирі живуть різні народності. І болгари серед них — у перших рядках національного рейтингу.
Сьогодні в Україні проживають понад 250 тисяч болгар — і це найбільша діаспора за межами праматері Батьківщини — Болгарії.
Трішки історії
На початку XIX століття болгари, рятуючись від утисків і етнічних чисток з боку османської влади, хлинули на територію Російської імперії. Саме на півдні Одеської області, між Дунаєм, Дністром і Чорним морем і оселилися безліч болгар з неофіційною «столицею» у містечку Болград — назва говорить сама за себе. Нині тут мешкають понад 150 тисяч болгар. Ще деяка кількість проживають у Лиманському та Іванівському районах Одеської області — це села Катаржине (нині Знам’янка), Великий і Малий Буялик, Благоєве та інші. Болгари є в Кіровоградській і Запорізькій областях і небагато, майже п’ять тисяч, в окупованому нині Криму.
У сільських районах півдня Одеської області переважно проживають болгари, українці, гагаузи. Так, населення Болградського району становлять: болгари — 60,8%, гагаузи — 18,7%, росіяни — 8,0%, українці — 7,5%; Арцизького району: болгари — 39,0%, українці — 27,4%, росіяни — 22,5%; Тарутинського району: болгари — 37,5%, українці — 24,5%, молдовани — 16,5%, росіяни — 13,9%. До слова, проблем з національною ідентичністю в Одеській області немає. Болгарська мова тут не просто мова болгар, а і мова міжнаціонального спілкування. Нею практично вільно спілкуються мешканці південних районів області. Болгарською мовою видають кілька газет, виходять теле- і радіопередачі.
У Болграді упродовж майже 200 років успішно працює гімназія, де викладання ведеться болгарською мовою. В 1999 році болградська гімназія була названа іменем відомого революціонера й демократа, діяча болгарського національно-визвольного руху Георгі Сави Раковського.
Болградська гімназія зіграла велику роль у розвитку національної самосвідомості серед бессарабських болгар у другій половині ХІХ століття. Вона дала освіту і випустила плеяду болгарської бессарабської інтелігенції, яка присвятила своє життя будівництву визволеної Болгарії. Серед випускників — академік Олександр Теодоров-Балан — перший ректор Софійського університету, генерали Данаїл Николаєв і Георгі Тодоров, міністри Димитр Агура (освіти), Іван Салабашев (фінансів), Георгі Згурев і Йов Титаров (юстиції), Димитр Греков і Олександр Малинов (прем’єр-міністри Болгарії) та інші діячі, чиї імена вписано золотими літерами в сторінки болгарської історії.
До слова, у цій гімназії навчався і п’ятий Президент України Петро Порошенко.
Асоціацію болгар України було створено в 1993 році з ініціативи активних болгарських діячів з метою збереження болгарської ідентичності. Відтоді й по сьогодні Асоціація болгар України обстоює культосвітні інтереси болгарської спільноти, яка є шостою за чисельністю в Україні. Упродовж 28 років найпопулярніша і найчисленніша болгарська всеукраїнська культосвітня організація об’єднала тисячі болгар, сотні громадських організацій у країні.
Президентом Асоціації з 1999 року й по сьогодні є народний депутат України Антон Кіссе.
До складу Асоціації входять понад 120 болгарських товариств і організацій з усієї України. Більш як 20 років Асоціація веде цілеспрямовану діяльність, консолідуючи болгарську діаспору, відроджуючи й розбудовуючи рідну мову, залучаючи молоде покоління до культурних та історичних цінностей болгарського народу, зберігаючи традиції й звичаї предків.
Асоціація виконує важливу роль у формуванні етнонаціональної політики країни, сприяє збереженню міжнаціональної злагоди й працює для процвітання полікультурної України.
Тут дружба — звичай і братерство — закон
У самому центрі Одеси поруч із Дерибасівською у стародавньому будинку міститься Асоціація болгар України — найпотужніше громадське об’єднання болгар за межами Болгарії.
Одним з найважливіших завдань Асоціації, розповів «Голосу України» народний депутат Антон Кіссе, є збереження й розвиток болгарської мови. Діяльність Асоціації має два основні напрями: допомога у вивченні болгарської мови в українській системі освіти і навчання молоді болгарського походження у вищих навчальних закладах Болгарії.
У школах з болгарськими школярами в Одеській і Запорізькій областях викладають болгарську мову та літературу. У школи і дитсадки в болгарських селах було доставлено підручники й художню літературу, навчальні карти, диски з болгарськими фільмами й музикою, відео, супутникові антени та спортивне спорядження, подаровані Міністерством освіти і науки Болгарії, Фондом «болгарської пам’яті», Державним агентством болгар за кордоном.
З 1990 року молоді люди болгарського походження з України мають можливість безплатно навчатися в болгарських університетах.
Асоціація болгар України має високий авторитет у вищих ешелонах влади України та Болгарії. Упродовж багатьох років існували відносини з офіційними інститутами Болгарії: Радою міністрів, Президією, Національними зборами, Державним агентством у справах болгар за кордоном, Спілкою болгарських письменників.
Асоціація має угоди про співпрацю.
Компетентна думка
Антон КІССЕ, народний депутат України, президент Асоціації болгар України:
— Я народився в Бессарабії, щасливому краї. Тут кілька століть живуть і трудяться пліч-о-пліч болгари, румуни, гагаузи, українці, росіяни, молдовани. Коли починає роботу Бессарабський ярмарок у Тарутиному, різні мови чути з усіх боків і лунає музика різних народів. Незважаючи на те, що не вийшло цього року взяти участь у масштабному заході в рідному Тарутиному, душею й думками в ці дні я на Бессарабському ярмарку.
Щоразу, буваючи тут, захоплюючись талановитими, працьовитими, добрими й відкритими моїми земляками, думаю про те, які сильні й життєздатні традиції, закладені майже два століття тому. Тоді більшу частину жителів Тарутиного і прилеглих населених пунктів становили німецькі колоністи, потім за кількістю йшли євреї, набагато менше було українців, росіян, молдован, вірменів. І скільки праці й зусиль докладали ці люди в той час, щоб налагодити благополучне, стабільне життя!
Створювали виробництва, розбудовували сільське господарство, укладали успішні торговельні контракти. Навіть у найважчі часи — зміна державної приналежності, Перша світова війна, економічний занепад, міграційні тектонічні зрушення, окупація під час Другої світової — люди намагалися вижити й вірили в краще.
Багато говорили про історію нашого унікального краю і його людях з Геннадієм Йосиповичем Удовенком, моїм гарним товаришем, багато в чому наставником, якого, на жаль, уже немає в нашому світі.
Професійний дипломат, міністр закордонних справ України, народний депутат трьох скликань, він в 2004 році прийняв моє запрошення стати гостем на першому Бессарабському ярмарку.
Пам’ятаю, з якою цікавістю і задоволенням спілкувався він з тарутинцями, захоплювався багатством культур багатонаціонального краю, нахвалював наші кулінарні традиції. А потім з іскоркою в очах ділився з колегами по парламенту враженнями від побаченого й почутого в цьому далекому від Києва квітучому куточку України.
Бессарабський ярмарок — не просто гарне й видовищне свято. Це в тому числі інструмент популяризації Української Бессарабії, міст, прокладений для глибшого розуміння історичних особливостей, традицій і духовних цінностей багатонаціонального регіону. Упевнений, що фестиваль відбудеться, як завжди, на одному подиху. Знаю, що свої зусилля об’єднали дві громади — Бородінська і Тарутинська, які вже продемонстрували правильність обраного шляху в контексті адміністративно-територіальної реформи.
Тарутинська земля для бессарабців — не порожній звук. Як і для всіх, хто народився й виріс тут, чиї предки закладали основи всього гарного й правильного, що досі залишається нашим духовним кодом.
Нехай будуються дороги, школи, дитячі садки, створюються родини, з’являються на світ діти... Нехай не збідніє наша земля на добрі справи й добрих людей.
