Меморіал став місцем вшанування Небесної Сотні і захисників країни.

Пам’ятний знак Героям Небесної Cотні і АТО спроектував студент

Про Героїв Небесної Cотні й АТО вінничанам нагадує пам’ятний знак на Європейській площі. Встановили його шість років тому. Відкриття відбувалося у 2015-му у День Соборності України. Проект створив тодішній студент Владислав Головащенко. Чому саме йому доручили таку роботу? У зв’язку з чим відмовився від гонорару? Несподівано для нього в університеті виникли проблеми через пам’ятник...

Про все це і не тільки дізнався з розмови з архітектором.

З урочистої події відкриття меморіалу в автора публікації збереглося фото. На ньому зображені батько й син Головащенки. Тримають прапор України з написом: «Ми не манкурти і не раби».

Леонід Головащенко — колишній військовий у званні полковника Повітряних сил. Його син Владислав у той час ще був студентом, навчався на п’ятому курсі Національного університету будівництва та архітектури у Києві. Майбутній архітектор почувався іменинником. Пам’ятний знак, до якого у той день припадали на колінах десятки людей, виготовили за його проектом. І тоді, і тепер Владислав робить уточнення: працював під керівництвом головного архітектора міста Олександра Рекути.

На монументі привертає увагу зображення птаха. Його широко розкриті крила виготовлені у формі Герба нашої держави. Чому саме такий образ вибрав автор? Скільки часу витратив на роботу? Поговорити про це у день відкриття не вдалося. Попросив Владислава відповісти на ці питання тепер, напередодні свята Гідності і Свободи, що припадає у цьому році на недільний день 21 листопада.

Батько і син Головащенки під час відкриття пам’ятного знака, січень 2015 року. 

Дух Майдану відчував кожною клітиною

— Тебе запрошує головний архітектор...

Ці слова Владислав пам’ятатиме довго. Влітку 2014-го він був на канікулах. Після закінченні їх мав писати дипломну роботу магістра. На це університет відводив приблизно шість місяців. Вирішив спробувати себе у практичній діяльності за майбутньою спеціальністю. Влаштувався на роботу в одну з проектних структур, що розташовувалася на першому поверсі департаменту містобудування й архітектури.

— Перший день на роботі, а про мене вже дізнався головний архітектор міста, — думав хлопець, піднімаючись по сходах у кабінет Олександра Рекути.

Владислав дотепер не знає, чому саме йому запропонували підготувати проект. Можливо, тому, що київський студент не міг не бути на Майдані. Відчув дух Революції, зможе передати його в проекті.

— Через чотири години після розмови я знову зайшов до Олександра Сергійовича, — розповідає Владислав. — Робив з великим бажанням. Дух Майдану відчував кожною клітиною. Подав йому чотири варіанти проектів пам’ятного знака. Образ свободи, вільного духу — такі асоціації у мене викликав птах. Одразу вхопився за нього. Змах крил трохи нагадує наш Герб. Так народилася концепція. Хоча пізніше дехто докоряв, мовляв, тільки позбулися беркутівців, а ти знову згадуєш про це. Головний архітектор схвалив задум. Вніс окремі корективи. Я їх доопрацював. Обговорили проект з фахівцями департаменту. Потім його презентували у міській раді...

Головащенко застерігає від асоціації про птаха. Дехто пише, що він підбитий падає на землю. «Не було у мене такого задуму, — каже він. — Навпаки. Широко розкриті крила символізують його стрімкий політ, він вільно ширяє у небі. Символізує свободу, вільний дух. Ось що я вклав у цей образ. Скільки наш народ не гнобили, а дух свободи нікому не вдалося вбити».

Від гонорару відмовився

Пам’ятний знак виготовлено з граніту. Зображення птаха відтворено у латуні. Владислав каже, квіти, які приносять люди, відсвічують своїми пелюстками у латунних вставках на граніті. Краплі дощу на латуні не стікають одразу, вони зберігаються деякий час і нагадують собою сльози.

За словами співрозмовника, пам’ятний знак — це не просто меморіал, це місце, куди можуть прийти люди, аби вшанувати наших Героїв.

— У той час на Донбасі тривали бої, чи не кожен день надходили повідомлення про загиблих, — згадує Владислав Головащенко. — Де у Вінниці можна було віддати данину пам’яті загиблим? Прийти до пам’ятника тим, хто не повернувся з Другої світової? Ну, це ж не те, то була інша війна. Каже, коли повністю закінчив роботу, йому мали виплатити гонорар. Він відмовився від грошей. «Не міг взяти гроші з моральної точки зору, — говорить Владислав. — Люди гинули на фронті, я працював над проектом у їх пам’ять і взяв за це гроші? Відверто сказав, що грошей не візьму».

Запитую, чому на пам’ятному знаку нема таблички з авторством. Був очевидцем, коли екскурсанти запитували, хто виготовив пам’ятник, але екскурсовод не змогла відповісти. «Я теж чув таке запитання до екскурсовода, — каже Владислав. — Вона не знала відповіді. Не стримався і зізнався, що це мій проект. Після цього туристи забули про екскурсовода й оточили мене, почали розпитувати, як це все відбувалося, як працював, чому такий образ вибрав».

Під час роботи він навіть не задумувався над тим, щоб залишити на монументі своє прізвище. Не ставив за мету, як каже, відволікати людей від сприйняття загального образу. Тепер задумується. Коли чує від людей, що хочуть знати автора, коли про це його самого запитують...

В університеті здивували...

Коли Головащенко повернувся до університету, там уже знали, що за його проектом у Вінниці встановили пам’ятний знак. Про це писали друковані, електронні ЗМІ, були сюжети по радіо і телебаченню. У кожному з них згадували автора.

Дехто вітав його з визнанням, тиснув руку, бажав нових успіхів. Від декого з викладачів студент несподівано відчув упереджене ставлення. Зокрема, від керівника своєї дипломної роботи. Це особливо здивувало.

— Завісу мені привідкрили декілька викладачів, — розповідає архітектор. — Отримав від них на електронну пошту листи. У них було застереження, аби добре підготувався до захисту магістерської роботи. Бо вимоги будуть непрості. Пояснили причину, мовляв, не треба було вшановувати патріотів. Дехто з донецьких в університеті не може такого пробачити. Щоправда, дипломна була зовсім іншої тематики.

Владислав, відмінник навчання, під час захисту роботи справді зіткнувся з тим, про що його попереджали. Саме керівник роботи почав критикувати його дипломну і запропонував комісії знизити оцінку.
— Не вдалося йому це, — розповідає співрозмовник. — На мій захист стали двоє членів комісії. Дотепер пам’ятаю вираз обличчя керівника! Воно аж пашіло вогнем! Я отримав своє законне «відмінно».

Поруч — мультимедійна стела

Автор публікації запитав Олександра Рекуту, чому саме студенту він доручив таку відповідальну роботу. «Я довіряв молодим, — каже пан Олександр. — У них свіжі думки, погляди, багато енергії, завзяття. Головащенко своєю роботою підтвердив це. Крім того, він написав гарну презентацію. Я представляв її у міській раді. Зауваження були, але не суттєві, ми їх одразу виправили».

За словами Рекути, треба згадати ще одного архітектора. Поруч з пам’ятним знаком встановлено мультимедійну стелу пам’яті. «Над мультимедійною стелою працював наш архітектор Роман Вікулов, — каже пан Олександр. — Йому належить ідея електронного представлення Героїв. Він запропонував проект конструкції. Вийшла непогана робота. Маємо два хороші пам’ятні знаки, що прославляють наших Героїв».

Вінниця.

Фото автора.