У Києві на той час настрої були доволі позитивні. Тоді я працювала обласним дитячим алергологом в Івано-Франківську, але перебувала на курсах у Київському інституті підвищення кваліфікації лікарів.
На тих курсах було багато людей із різних куточків України та регіонів СРСР. Зі мною в кімнаті жила лікар із Чебоксар (Чувашія). Була така висока відповідальність мобілізації, що всі українці роз’їхалися по містах голосувати — на Черкащину, у Чернігів, Львів... Поїхала і я, щоб проголосувати 1 грудня. Для мене цей день — це вечірні новини на одному з українських телеканалів. Коли ведучий Анатолій Бондаренко каже: «Україно, ти народилася!» – і в прямому ефірі з’являються сльози на його очах. А коли я повернулася до Києва на проходження курсів, лікарка з Чебоксар не розуміла нас, українців: «Зачем? Куда? Почему? Мы же вместе». І я пояснювала наш вибір незалежності.
Але мені, галичанці на той час, яка мала думки стосовно самої України і її розбудови, було цікаво запитати про вибір інших. З уже нині покійною завідувачкою нашого курсу професоркою Ольгою Ласицею говорили про незалежність, відповідальність, майбутнє. Кажу їй: «Необхідно голосувати». А вона: «Да, конечно, мы проголосуем всей семьей». Відтоді ми з нею стали приятельками.
Лілія ГРИГОРОВИЧ, народний депутат багатьох скликань.
