Є дорослі, наче діти, а є діти — мудрі та самостійні не за віком. Ця розповідь саме про такого хлопчика: він у свої 11 років має стільки перемог, що йому позаздрять навіть дорослі.

Олександр РОМАШКО (на знімку) з Охтирки Сумської області навчається у п’ятому класі місцевої ЗОШ № 1. Дипломи, медалі, кубки, грамоти — все це відзнаки його вражаючого таланту, недитячої працездатності та відповідальності. Саша танцює, співає, пізнає світ з широко розплющеними очима, а ще пише вірші. Ось хоча б цей, надісланий на Всеукраїнський конкурс «Проба пера-2020», що на міському етапі посів І місце.

Я українець — і цим я пишаюсь.
На рідній Охтирщині я підростаю.
Танцюю, співаю та вчусь на «відмінно»
Й надалі старатимусь я неодмінно,
Щоб далі прославить свою Батьківщину.
І в цьому підтримка моєї родини.
Я вдячний їм дуже. Вклоняюсь низенько
Своїй рідній землі, Україні та неньці.

Але найбільше Саша любить танцювати. Його кредо: «Танцюй із задоволенням, тоді все затанцює навколо тебе». Палке захоплення мистецтвом руху з’явилося в три роки, коли вперше побачив виступ танцюристів і нагородження переможців. Несподівано для рідних, які привели його на концерт, хлопчик вибіг на сцену й одразу попрямував до журі: «Я теж хочу так танцювати й одержувати дипломи!» «Але для цього треба багато вчитися», — з усмішкою відреагував на безхитрісне малюкове бажання голова конкурсного суддівства. «Я буду!» — серйозно й упевнено відказав хлопчик, і свого слова дотримав.

Спершу захопився спортивно-бальними танцями. Не пропускав виступів по телевізору, уважно придивлявся до техніки виконання рухів. Справжнім кумиром для Саші став відомий хореограф, народний артист України Григорій Чапкіс. Мріяв познайомитися з метром особисто. «Знаю, він із раннього дитинства щодня займався танцями, вважав їх сенсом життя, — по-дорослому розповідає Саша Ромашко. — Для мене танці теж важливі, — хлопчик замислився на мить і впевнено додав: — Ну, як повітря. Я хочу бути таким же майстром хореографії, як він». Коли Саша дізнався, що Григорій Миколайович пішов за межу вічності, не міг стримати сліз...

Кожен день у хлопчика розписаний по хвилинах. Але це його не засмучує. В охтирській Малій академії наук учнівської молоді із задоволенням відвідує студію сучасного та народного танцю «Кармен», зразковий ансамбль «Крошки», хореографічний колектив «Карамельки». А в музичній школі вчиться грі на фортепіано та сольфеджіо. «Але я ще хочу навчитися грати на гітарі, — ділиться планами Саша: — Знайти б вільну годинку!»

Якось мама Яна, занепокоєна таким завантаженням сина, тоді ще другокласника, запропонувала відмовитись хоча б від частини занять чи тренувань. Хлопчик хвилину подумав і заявив: «Я згоден з тобою, мамо, і пропоную відмовитись від навчання в школі».

У нього завжди цікаві, але виснажливі тренування, бо й на них Саша прагне танцювати від серця, на повну силу. Розмірковує так: якщо під час підготовки номера дасть слабинку, то на виступі не зможе сповна продемонструвати свою майстерність. На перемогах хлопчик не зациклюється, просто по-дитячому радіє й одразу забуває про досягнення. Геть позбавлений зіркової хвороби, після отримання чергового Гран-прі прагне нових звершень, тож тренується з подвійною енергією. Адже мить успіху — це лише короткий перепочинок перед новим стартом.

Незважаючи на шалену зайнятість, Саша вчиться на відмінно — наука дається йому легко. Серед улюблених предметів фізкультура, математика, природознавство. На уроках трудового навчання намагається імпровізувати.

До англійської мови душа не лежить, але вчить її старанно, навіть на додаткових заняттях, бо розуміє, що без неї нині ніяк: ось стане відомим танцюристом, поїде за кордон, то має вміти спілкуватися з іноземцями.

Кращий декламатор поезії, тож без його участі не обходяться на творчих шкільних заходах, а з недавнього часу й на загальноміських. Він багатогранний у своїх уміннях. Добрий, щирий, справедливий, має багато друзів серед однокласників і гуртківців.

Свої вміння Олександр залюбки демонструє на сцені. Має нагороди за участь у всеукраїнських конкурсах, які відбулися в Одесі, Києві, Полтаві, Харкові, Львові, Сумах, а також у міжнародних фестивалях у Болгарії та Угорщині... У 2019-му, 2020-му та 2021-му був переможцем танцювального флешмобу «Танцюй, як зірка» від шоу «Танці з зірками». Не випадково його запрошували на прямі ефіри в столицю.

Саша ввійшов до IV книги-енциклопедії талантів «Найвидатніші діти України». Обдарований хлопчик — стипендіат міського голови м. Охтирка. А нещодавно став ще й переможцем у номінації «Найталановитіша дитина України-2021» п’ятої щорічної премії «100 успішних українців» від команди Ukrainian People, яка традиційно об’єднує лікарів, психологів, волонтерів, бізнесменів, юристів, культурних та громадських діячів, а також талановитих дітей. У столиці разом із дизайнеркою Світланою Волик представляв Сумщину.

Географія Сашиних виступів досить широка. І поки мама бавить молодшого братика Деню, а тато Серьожа працює у столиці (за ним син дуже скучає, тож щодня по Вайберу розповідає свої новини), Сашка повсюди супроводжує бабуля Оля — саме так лагідно називає її внук. Ольга Петрівна — з родини вчителів, і сама з чоловіком — педагоги з багаторічним стажем. Вона щиро вірить у свого внука, підтримує, допомагає.

У хлопчика на кожних змаганнях, певна річ, чимало суперників, але перед виступом Саша не думає про них, бо зосереджений на танці. Зізнається: «Я хвилююся не перед виступом, а після. Бо не люблю, коли у мене беруть інтерв’ю!» А про конкурентів каже: «Ми дружимо між собою, бо єднає нас велике мистецтво!». І бажає всім успіхів та перемог, бути вірними своєму улюбленому заняттю — танцям, не падати духом і не зупинятися на досягнутому.

Він радіє за своїх друзів і болісно переживає несправедливість. На одному з конкурсів їхньому колективу журі присудило четверте місце. «Але дівчинка з нашого колективу професійно танцювала! Та й усі ми викладалися на сцені! Я ж розуміюсь на танцях, то стверджую: ми мали отримати перше місце!» — обурюється хлопчик. Добре, що таке суддівство було тільки раз.

Як і його однолітки, Саша інколи ганяє м’яча, стежить за іграми улюблених команд і, як стверджують дорослі, непогано орієнтується в футбольних тенденціях. А ще грається з молодшим братиком, читає йому казочки, частенько гортає енциклопедію для хлопчиків. Звісно, не обійшло його й захоплення іграми на смартфоні: вони допомагають перевести дух між численними справами.

А віднедавна Сашко зацікавився ще й випіканням тістечок безе. Звичайно, мама допомагає, тому випічка вдається. «Ми всі із задоволенням на вихідних смакуємо, навіть малий Дениска», — ділиться новим досягненням хлопчик. Планує навчитися готувати й інші страви. Каже: коли виросте, поїде вчитися до університету й житиме далеко від мами, та має вживати тільки домашню їжу.

Не кожному дорослому під силу витримувати такий напружений графік, як у цього 11-річного хлопчика. Але Олександр Ромашко запевняє: «У мене щасливе дитинство, бо займаюся улюбленою справою, маю можливість багато подорожувати, розширювати коло друзів; між конкурсами відпочиваю на морі, граюся з братиком, допомагаю мамі. Я вдячний моїй родині за підтримку в усьому, викладачам танців і вчителям у школі за знання й уміння». З такою потужною підтримкою талановитий хлопець з Охтирки напевне здійснить свою найбільшу мрію і стане відомим хореографом!

Охтирка
Сумської області.

Фото з родинного архіву Ромашків.