Які приємні клопоти! Анна вже кілька років не заглядала до цієї шафи. А для чого? Вистачить того, що на вішаку в коридорі. За межі квартири практично не виходить: через діабет майже осліпла. Хіба що контури бачить та наче ореол над якоюсь постаттю.
Порається потроху сама, навіть їсти може зварити. Орієнтується сяк-так. А продукти та й готові страви час від часу внучка Настя приносить. Вона й прибирає у квартирі. Мешкає з чоловіком окремо, але в одному місті з бабусею.
Старенька зраділа, коли Настя зателефонувала і запросила: «Бабусю, готуйтеся на свято до нас у гості, ми за вами приїдемо, нарешті у нашій новій квартирі побуваєте». До того ж внук Віктор із Польщі на свята приїхав...
Власне, тому й стала витягати із шафи свої речі. Майже нові сукенки, костюми, блузки та спіднички. Торкалася кожної одяганки, подумки примірювала, міркуючи, в чому ж то краще йти в гості. Кудись подівалися роки, сліпота, немічність.
Нарешті, десь із енної спроби, вже далеко за північ, вибрала-таки сукню. Надягала колись її лише на великі свята, то майже новісінька. Легенький аромат парфумів навіть зберігся. Потяглася до серванта, намацала флакончик.
Коли ж то вона його відкривала?!
Ніч була чарівною. Анна уві сні витанцьовувала та підспівувала десь на вечірці. Гуляла зимовим парком і ловила ротом сніжинки. А потім у неї виросли крила. І вперше за багато років прокинулася зовсім бадьорою. Попереду ж — гостина у внучки! А скільки то треба старенькій для щастя...
Івано-Франківська область.
