Знімки місцевих фермерів поруч із відвойованою багатомільйонною технікою під час цієї російсько-української війни облетіли всі соціальні мережі.
Цей населений пункт – колишній районний центр, розташований за годину їзди від Миколаєва. Саме через нього увечері 1 березня хотіли пройти окупанти, однак, їм цього зробити не вдалось. Місцеві зустріли російських військових так, що ті побігли полями…
«Велика частина техніки повернулася через Снігурівку. У мене є відео, де над цим сміються звичайні люди, – сказав голова військової адміністрації Миколаївської області Віталій Кім. – Зараз ніч, коли люди збирають техніку, збирають усе, що вони покидали на полях і складають собі в ангари, чекають, коли ті підуть».
То звідки такий бойовий дух у баштанківців? На це питання знає відповідь директор місцевого краєзнавчого музею Олег Требух. Не все так просто, пояснив історик. Ще на початку ХІХ століття до цих міст із Полтавщини переїхали нащадки козаків. Тому і село назвали Полтавкою. У сучасну Баштанку його перейменували лише 1928-го року.
«Люди, які тут заселилися, отримали статус державних селян. Вели себе мирно, але кожен навкруги знав, що чіпати їх не можна – дадуть по зубах. Такий войовничий дух перейшов від батьків та дідів. У той час, як у сусідніх селах батрачили, тут казали: «Ми ніколи не були кріпаками», – зазначає пан Олег.
У 1919-му році цей край захопили білогвардійці. Почався грабіж, терор, намагання повернути поміщицьке землеволодіння. І селяни збунтувалися. Староста Полтавки-Баштанки Павло Тур та його брат Іван за підтримки місцевого населення спочатку організували перший загін із 50 чоловіків. Потім повстанським комітетом оголосили мобілізацію чоловіків віком від 18 до 35 років, і з’явилося п’ять загонів загальною кількістю 2000 бійців. Бунт назвали Баштанським повстанням, а сама Баштанська республіка проіснувала два місяці.
Поки Генеральний штаб Збройних сил України рахував дані, отримані з усіх напрямів, тут вели підрахунок власних досягнень. На 7 березня Баштанська територіальна оборона повідомила про рекорд – за десять днів спротиву захоплено три «Панцирі». Зазирнули в Інтернет пошукати, скільки ця залізяка коштує. І здивувалися. Вартість зенітно-ракетного гарматного комплексу «Панцир-С1» складає від 13 до 15 мільйонів доларів. Помножили на курс гривні – вийшло понад мільярд. «Оце так заробили», – сміялись баштанківці.
Звертаючись до громади, її голова Олександр Береговий зазначив: «Не перестаю дивуватися сильному духові нашого народу та героїзму людей Баштанщини. Сьогодні селяни Плющівки та Піски під керівництвом старости Анатолія Баранникова самотужки нейтралізували та взяли в полон із десяток російських окупантів. «Недовизволителі» цілими та неушкодженими передані в руки Нацполіції. Користуючись нагодою, хочу висловити щиру подяку безстрашним мешканцям двох місцевих селищ! Своїм прикладом ви надихаєте інших відчайдушно охороняти рідний дім та свою землю».
Олександр Береговий постійно комунікує з громадою. Зокрема і через групу у Фейсбуці. Там його короткі відеозвернення можуть бачити всі. Він – менеджер військового часу, а це потребує постійного вирішення складних питань життєзабезпечення громади. Бути разом із військовими, територіальною обороною, працівниками комунальних підприємств, волонтерами, зокрема, через координаційний центр «Бункер». У Баштанці кажуть: у нашій громаді кожен воює на своєму фронті – на передовій, чи вдома. Неважливо, як ви підтримуєте Україну: в’яжете шкарпетки, печете пиріжки, патрулюєте вулиці, надсилаєте кошти, допомагаєте сусідам, виховуєте дітей, чи тримаєте в руках зброю.
Нещодавно «Бункер» (на знімку) допоміг організувати систему забезпечення сіл продуктами першої необхідності та ліками. Пішли перші поставки. У села громади передали ліки, борошно, крупу, засоби особистої гігієни, теплі ковдри, рушники. Люди, які не мали можливостей придбати продукти, отримали 163 продуктових набори.
«Наші земляки надають допомогу і військовим, котрі у лавах загонів територіальної оборони і охорони», - розповідає Василь Гонта. До війни він редагував газету «Голос Баштанщини». Тепер став на захист рідного міста. Особливі слова подяки він адресує вірянам церкви «Жива вода», а також жителям навколишніх вулиць, які допомагають у приготуванні їжі власними силами і продуктами.
Український боєць сам по собі – страшенна сила, а коли ще нагодований, то будь-кого трощить. Як ілюстрація – знімок баштанця у формі територіальної оборони. Чоловік показує на провіант, і з усмішкою каже: «За це сало положимо усіх».
Проте, війна триває, і щодня приносить сумні звістки. Вранці 13 березня ворог здійснив авіаудари. Пошкоджені житлові будинки по вулиці Сазоненка. У одному з них знаходилися люди. Ціла родина зазнала жаху від «освободітельних действий руского міра». Мати і донька не травмувалися, а батько опинився під завалами…
Людям боляче дивитись на зруйноване, але вони налаштовані рішуче. Зараз ситуація тут контрольована. У місті потрохи відновлюють пошкоджені комунікації, роздають гуманітарну допомогу. Місцеві кажуть, що їх не скорити. Щоб не трапилось, вперті: «Ми з Баштанки! Усі разом, в єдності»!
Фото надано автором.
На знімках:
Горять окупанти на полях Миколаївщини.
Російські військові, взяті в полон у Баштанці.
