В ході бойових дій, коли ворожі сили переважають людськими ресурсами, боєзапасами, технікою, резервами на тій, чи іншій ділянці фронту, або, як в нашому випадку по всій лінії нападу, як важливо, як конче важливо стороні, що обороняється, отримати підтримку у вигляді відкриття другого фронту. Це відволіче сконцентровані сили ворога, розпорошить їх, завдасть психологічного тиску, створить сприятливі умови для оборонців, дасть можливість передихнути, підтягнути свіжі сили і продовжити з новим завзяттям свою священну справу - звільнення рідної землі від нелюдів-загарбників.
Із часів Другої світової війни можна згадати Арденнську операцію, або операцію " Оверлорд", які є переконливою ілюстрацією того, що консолідація зусиль країн антигітлерівської коаліції суттєво допомагала пришвидшувати наближення перемоги. Нині нас цікавить наша дійсність, а не історія. Чи відкриє хтось другий фронт проти нашого ворога, чи вчинить щось таке, що примусить його розпорошити свої сили по безмежних євро-азійських широтах, а відтак остаточно скиснути і навіки згинути в лещатах нових реалій?!
У своїх міркуваннях я не керуюсь наївно-романтичними очікуваннями, що ось-ось, завтра, чи післязавтра територіальний конфлікт між Японією та рф приведе до того, що на Далекому Сході буде відкрито так необхідний нам другий фронт, що якісь подібні процеси з аналогічними наслідками матимуть місце в районі Закавказзя або Центральної Азії, що хитка ситуація всередині рф в контексті взаємовідносин між так званою титульною нацією і периферійними шматками федерації теж зіграє нам на руку. Ймовірно, все це зможе спрацювати. Раніше, чи пізніше. Краще раніше. Ніхто ніколи точно не знає, коли прилетить чорний лебідь. Упевнений: він неодмінно прилетить.
Наступний "другий фронт", що нині формується на наших очах, поволі набирає обертів. Це - зміна громадської думки в самій рф. Колективний путін починає щось відчувати, запахло смаленим. Телефонні шмарклі, як і їх захоплена в полон солдатня, надсилає своїм "матерям" інформацію, яка потрохи прочищає залайновані мізки, а неухильне підвищення цін на товари широкого вжитку та зникнення багатьох із них з полиць магазинів, закриття підприємств, втрата зв'язків з цивілізованим світом дає серйозний шанс "мові холодильника" посунути на задвірки "мову телевізора". Це теж ознака їх менталітету -- сприймати світ не головою, а нутром.
Однак і тут я хочу зробити застереження. Щоб не було ейфорії. Ворог ще дуже сильний, знервований від провалу свого бліцкригу, його дії, які є за межами нормального розуміння, можуть сягнути будь-якого безумства. І, Другий фронт не є допоміжним, навпаки, він є тим другим плацдармом всередині країни, на якому розмістився наш внутрішній ворог, бидлоїдне українське міщанство - близнюк колективного путіна за поребриком. У них однаковий ген. Одна філософія - бабло, шмотки, Анталія-Хургада, «півасік», кіркоров-лорак на екрані. Саме ця біомаса є поживним середовищем, де вирощуються і проростають майбутні путіни і відповідні наші "поводирі", яким здається, що саме вони є вершителями, якщо не світу, то принаймі нашої долі в нашому краї.
Отже, наш другий фронт після Перемоги. Не дати громаді втягнути себе в чергове політичне болото, трясовину пустопорожніх обіцянок-цяцянок, махрового непрофесіоналізму, безкарності за свої антиукраїнські, антидержавницькі вчинки. Не дати зробити це будь-кому - від вахтера до депутата. Україна - понад усе! Не розумію, чому це так дратує за поребриком. Якщо якийсь запоребрикіст вигукне: "рф понад усе" або це зробить француз, італієць, ізраїльтянин тощо, мене від цього не буде корчити, я зрозумію.
Україна - це наша мати, а рідна мати для нормальної дитини найкраща в світі. Хіба і це потрібно пояснювати?!
Борис ГУМЕНЮК, професор, доктор історичних наук, Надзвичайний та Повноважний Посол.
Фото Віктора СКРИПНИКА, 2021 рік.
